60 років тому:
27.06.1964 – у столиці США Вашингтоні урочисто відкрито пам’ятник Тарасу Шевченку.
Ідея спорудження у США пам’ятника Кобзарю вперше озвучена Товариством ім. Шевченка (засноване 1898 в Пенсільванії). Реальні дії спричинила стаття професора І. Дубровського в щоденній українській нью-йоркській газеті «Свобода» за 23.06.1956. У лютому 1959 сенатор Джекоб Джевітс вніс пропозицію у сенат США ухвалити закон про вшанування Т. Шевченка, подібний проект подав до палати представників США конгресмен Алвін Бентлі. У червні 1960 резолюцію одностайно схвалила палата представників, в серпні також одноголосно – сенат і 13.09.1960 (в деяких публікаціях 2.09) президент Дуайт Ейзенхауер підписав відповідний закон за номером 86-749. Відразу створено організаційний Комітет, який очолили Р. Смаль-Стоцький, Ю. Шевельов та Л. Добрянський (загалом 11 осіб, 5 з яких не українці). До публічної підтримки спорудження монументу Т. Шевченку Комітет залучив чотирьох президентів США – Гаррі Трумена, Дуайта Ейзенхауера, Джона Фітцджеральда Кеннеді та Ліндона Бейнз Лжонсона. Це мав бути четвертий монумент на американському континенті після Клівленду (США), Кергонксону – північної частини штату Нью-Йорк (Союзівки) та Вінніпегу (Канада). Станом на 14.07.1962 на конкурс подано 17 робіт, з яких Комітет одноголосно схвалив роботу під назвою «Прометей» Лео Мола. Проєкт просторового оформлення розробив архітектор Радослав Жук, рельєф – зображення Прометея – на гранітній стелі висік Вінсент Илуцці. Загальна вартість робіт винесла біля 250 тисяч доларів (за тодішнім курсом) і вже за короткий термін назбирали 350 тисяч, левову частину яких внесли понад 50 тисяч українців з усього світу в тому числі й з СРСР.
Цей намір викликав несподівану та жорстку агресію з боку СРСР. Протести проти спорудження пам’ятника висловлювали посольство СРСР у Вашингтоні, представництво УРСР в ООН, навіть незбагненним чином (очевидно, що не задурно) «Вашингтон пост» надрукувала низку замовних статей, які Шевченка зображали як ненависника католиків, православних, росіян (тобто московитів), поляків і євреїв, як «передвісника комунізму» та вимагали від Конгресу скасування закону. Зокрема представник УРСР в ООН Лука Кизя договорився, що пам’ятник якнайбільше посилить холодну війну між СРСР та США та всіма силами через Держдепартамент США домагався блокування спорудження пам’ятника. Гнівно «таврував» намір вшанування Кобзаря на американському континенті голова правління Спілки письменників СРСР Ніколай Тіхонов у травні 1964 на ювілейному засіданні СП СРСР та СП УРСР. В доповнення посольство СРСР у США розповсюдило пропагандивне «Звернення до українців, до всієї української громади в США, до Комітату пам’ятника Тарасові Шевченку в США» за підписами Максима Рильського, Павла Тичини, Бориса Патона, Павла Вірського, Левка Ревуцького, Бориса Гмирі, Дмитра Павличка, які в душі може й потай потерпали від сорому та безсилля, проте не наважились протиставитись системі, гвинтиками якої тоді були. Коли ж ці плани зазнали фіаско М. Хрущов вирішив за будь-яку ціну випередити «буржуазних націоналістів», поставивши монумент в Москві швидше ніж у Вашингтоні (відбулось на 17 днів раніше) та на 75 сантиметрів вищим (у столиці США 4,25 м). Правда зобразили Шевченка вони не українцем, але московитином, зодягнувши його у шинель, якої той ніколи не вдягав. Крім того з Москви надійшов запит про намір делегації від СРСР взяти участь в урочистому відкритті пам’ятника з покладанням квітів разом з іншими делегаціями, на що організатори відповіли згодою, але окремо по завершенні офіційних урочистостей.
Відкриття пам’ятника відбулось 27.06.1964 на яке прибуло понад 100 тисяч українців з усього світу. Дивовижею для американських ЗМІ стало, що всі присутні українці, як старші, так і молодь були одягнені у вишиванки та спілкувались своєю мовою. Навіть «Вашингтон пост» визнала, що від часів відкриття пам’ятника Вашингтону у 1848 такого велелюддя американська столиця не бачила.
(Між іншим: а «Вашингтон пост з дивним душком ще з тих часів)
