100 років тому:
29.08.1924 – для вирішення «єврейського питання» радянським урядом утворено Комітет із землевлаштування єврейських трудящих (КомЗЄТ). На новостворену структуру покладалося завдання докорінно змінити «соціально-економічну структуру» євреїв у СРСР та спонукати їх до сільськогосподарської праці.
Національна політика в Московській імперії у період царату з метою запобігання міграції євреїв у внутрішні московитські губернії визначала для них смугу осілості (територію компактного проживання), наслідком чого вони селилися переважно в містечках України та Білорусі. Станом на 1880 єврейське населення в українських губерніях смуги осілості вже перевищувало 1,5 мільйона осіб. Традиційним заняттям єврейських громадян імперії були торгівля та ремісництво. Більшовики ліквідували смугу осілості та водночас замислились над тим, щоби велику масу людей залучити до сфери виробництва продуктів харчування. Вже навесні 1923 в Криму були створені перші єврейські сільськогосподарські поселення, а відтак в планах радянського керівництва було здійснити масове переселення цього народу на півострів та створити там єврейську автономію. Для реалізації проєкту й було створено КомЗЄТ, а невдовзі ще одну громадську організацію – Товариство землеоблаштування євреїв-трудящих (ОЗЕТ). Згідно програми, починаючи від 1926-го впродовж 10 років по території СРСР планувалося розселяти щороку по 100 тисяч сімей (500-600 тисяч осіб), при цьому половина з них мала осісти в Криму. Примітно, що фінансувати облаштування поселень, згідно з планами більшовицьких урядовців, мали єврейські організації з-за кордону. Правда на Крим, свої плани відмінні від офіційних, мала кримськотатарська спільнота, яка хотіла надавати землю власним малоземельним громадянам та репатріювати татарських емігрантів із Румунії й Туреччини. Однак центральна влада швидко придушила цей місцевий опір і розпочала заселяти півострів новими мешканцями. В Криму створено Фрайдорфський єврейський національний район (32 єврейські сільради). Проте євреї не налаштовані для праці на землі з часом переселялися в містечка й станом на 1941 із 67 тисяч євреїв осілих в Криму в 86 єврейських колгоспах залишилося менше 20 тисяч.
28 березня 1928 з ініціативи КомЗЄТУ Президія ЦВК СРСР ухвалила постанову про переселення євреїв у приамурську смугу Далекосхідного краю. Вже 20 серпня 1930 ЦВК РРФСР у складі Далекосхідного краю створив Біро-Біджанський національний район, який 7 травня 1934 перетворено на Єврейську автономну область (площа 36,3 тисячі кв. км., мова ідиш отримала статус офіційної). Насправді ж більшовицьким стратегам йшлося не стільки про пошук для євреїв місця їх компактного проживання як економічно оживити слабо загосподарьовані райони Далекого Сходу, зміцнити прикордонну смугу з Китаєм та Японією, як альтернативу до сіоністського проєкту створити «Палестину на Далекому Сході», а при нагоді ще й отримувати грошові надходження від світових єврейських організацій. Однак ці старання радянського уряду зазнали повного краху: в період найбільшого переселення євреїв у Біробіджанському районі їх мешкало не більше 40 тисяч осіб, станом на 1938 їх зменшилося до 20 тисяч, а в наші дні у 2012 – всього 1,6 тисячі осіб. Наслідком цього у 1938 КомЗЄТ постановою ЦК ВКП(б) ліквідовано як «притон для всіляких контрреволюційних елементів».
В часі німецької окупації Криму гітлерівська пропаганда використала ці переселенчі дії більшовиків обґрунтовуючи тезу, що «Сталін отримав диктаторську владу за рахунок продажі Криму жидам». Натомість Москва, щоби отримати додаткову економічну допомогу від світових сіоністських організацій, поширила версію про створення в Криму вже не автономної але повноцінної Єврейської РСР. Проте після здобуття Криму у квітні 1944 більшовики виселили з півострова татар, потім греків і болгар, а на їх місце завезли московитів, трохи білорусів та українців.
Так ганебно вирішила та цинічно використала радянська влада «єврейське питання». А суть цієї історії доволі проста та очевидна московському більшовику зокрема і московиту загалом вірити не можна за будь-яких обставин
