150 років тому:
23.04.1875 – у с. Пороги на Івано-Франківщині в священичій сім’ї народився Модест Сосенко, художник-монументаліст, іконописець, реставратор, один з найвидатніший українських майстрів початку ХХ ст. Навчався у Краківській школі мистецтв (1896-1900), а також завдяки фінансовій підтримці Митрополита А. Шептицького в Мюнхенській академії (1901-1902) та Національній школі мистецтв у Парижі (1902-1905). З 1907 жив у Львові. Митрополит Андрей не лише спонсорував навчання мистця, але й цікавився його досягненнями, а після повернення в Україну доручив йому відповідальну ділянку праці в Національному музеї: пошук та реставрація старовинних ікон. Правдоподібно Митрополит також фінансував його подорожі до Італії та Україною (1908-1913). Працював у жанрах портрету, пейзажу, побутових картин, екслібрису, настінних розписів храмів, іконописання, вітражу. За короткий час розписав чи створив іконостаси для 12 храмів Західної України. У 1910 виявив унікальні давні розписи в церкві Лаврівського монастиря. Спираючись на давні україно-византійські традиції розпису церков поєднав їх з найновішими досягненнями європейського мистецтва, витворивши модерний національний стиль сакральної поліхромії. Помер у Львові на Святоюрській горі в митрополичих палатах 1920. Похований на Янівському цвинтарі.
У 2019, за рік до 100-літнього ювілею мистця, в містечку Славсько недалекі розумом та убогі духом мешканці на чолі з о. Андрієм Петришиним, попри перестороги фахівців, знищили розписи Сосенка в місцевому храмі. Це зокрема й про них ще далекого 1845 великий Шевченко пророчо написав: «Славних прадідів великих правнуки погані!». Направду, як погани-бузувіри власними руками поруйнували те, що не вкладається в майнові чи грошові оцінки. Частина робіт майстра пропала в часах Першої світової війни та через свідоме винищення всього українського більшовицьким режимом. Але це варварство можна хоч логічно пояснити – робили чорну справу окупанти та україноненависники. А тут ніби місцеві, ніби християни… На час незалежної України поліхромні роботи мистця збереглись лише в храмах сіл Підберізці біля Львова, Поляни біля Золочева та в Славсько. При цьому славські розписи належали до найвідоміших робіт маестро і саме про них перший директор Національного музею Іларіон Свєнціцький колись написав: «Усе багатство свого творчого духа, усю умієнтність рисівника-орнаментатора, декоратора і кольориста вложив він в сю церкву». А що найбільш прикро, що навіть після вчиненого мешканці Славського так і не усвідомили, що на віки вперед вкрили свої голови, своїх дітей, внуків і правнуків нестиренною ганьбою.
