20 років тому:
14.09.2002 – у Львові помер Василь Оберишин, священник УГКЦ (1934). Закінчив українську гімназію в Рогатині та Львівську богословську академію (1927-1931). Одружився зі Стефанією Бобко з с. Погорільці, в шлюбі народилися син і донька. Душпастирював у с. Пеняки на Бродівщині, з 1944 в с. Осталовичі з присілком Мерещів Перемишлянського району. Відмовився переходити в московське православ’я і після заборони священнодіяти згодом переїхав до Львова (1950) й влаштувався бухгалтером. Заарештований у лютому 1953 і засуджений на 25 років позбавлення волі. У серпні 1956 звільнений за амністією, проте через заборону прописатись у Львові чотири роки мешкав у Ківерцях на Волині. Лише на початку 1960-х повернувся до Львова і поряд з офіційною цивільною працею підпільно сповняв душпастирське служіння в селах Львівщини та Івано-Франківщини. Після падіння комуністичного режиму у 1990-1994 душпастирював у с. Осталовичі та с. Мерещів. Народився у с. Потік на Івано-Франківщині в сім’ї сільського війта 1904.
Ще перед псевдособором 1946 в Перемишляни приїхали священник Гавриїл Костельник, що пішов на співпрацю з радянським режимом та працівник НКДБ (Народний комісаріат державної безпеки) і вимагали від о. Василя написати заяву про вступ до Ініціативної групи з приєднання до РПЦ (Московитська Православна Церква), на що священник написав зворотне, що не змінить віри. Коли на о. Василя напосівся московський єпископ Львівський і Тернопільський Макарій Оксіюк, той відповів, що «віра – то не рукавичка, яку можна взяти на руку оцю, завтра вже іншу». Тоді єпископ почав залякувати висилкою в Сибір та репресіями проти сім’ї і знову священник відповів: «Що Боже провидіння для мене призначило, того я не уйду. Віри я не можу змінити. Віри своїх батьків, дідів, прадідів. Сам скінчив богословську академію у Львові, де переконався, що правдива віра Христова є тільки католицька. То чому я маю її змінити на іншу?»
