Василь Курило-«Орест» – учасник національно-визвольної боротьби (20 років тому). Коли йшов на війну мати застерегла: «Йди! Але не зганьби нашого роду і нашого народу!».

20 років тому:

1.05.2004 – у Львові помер Василь Курило-«Орест», учасник національно-визвольної боротьби. Закінчив гімназію (1939), два роки навчався в духовній семінарії у Станіславі (нині Івано-Франківськ), заочно студіював на літературному факультеті Подєбрадського університету, проте війна перешкодила його закінчити. Із 17-ти років в підпіллі ОУН. Коли відходив з дому для нелегальної праці мати запитала, коли повернеться, на що відповів що не скоро. Тоді вона зібрала одяг і сказала: «На, сину, йди! Але щоб ти не зганьбив нашого роду, нашої сім’ї і нашого народу! Пам’ятай, це слова твоєї матері».

1941 пройшов військовий, пропагандивний і медичний вишкіл. Влітку 1942 у с. Мізунь склав присягу члена ОУН. Працівник підпільних друкарень УПА (в селах Мізунь, Пшеничник, Новоселиця, Тязів, Сільце, Чорнолісці, Яблінка), керівник технічного відділу. Восени 1946 захворів на туберкульоз легенів, дорогою до Станіслава, під час нападу повстанців на потяг випадково поранений у ногу та зламав руку. Після операції в Станіславській лікарні лікувався у підпільному госпіталі на передмісті Майзлі, де заарештований 7.11.1946. Засуджений на 10 років позбавлення волі. У воркутинських таборах учасник повстання в’язнів у 1953, член підпільної організації ОУН-Північ. На засланні закінчив трирічну медичну школу у Ветлосяні. 1957 звільнений, повернувся до Львівської области, радянські функціонери відмовлялись приписувати, чинили постійні перепони у влаштуванні на роботу. Прописку отримав у 1959 волею випадку (щоби була законна підстава похоронити), коли перебував в лікарні містечка Лопатин як безнадійно хворий. Одружився, в шлюбі народилися два сини. Належав до грона шістдесятників, виготовляв і поширював самвидавську літературу, збирав матеріали про політичні переслідування в СРСР. Мав підірване здоров’я, інвалід 2-ї групи. 30.01.1980 заарештований вдруге та засуджений до 10 років ув’язнення в таборах особливого режиму і 5 років заслання. У «таборі смерти» селища Кучино ув’язнення відбував І. Кандибою, М. Горинем, О. Тихим, Л. Лук’яненком, В. Стусом ті іншими відомими українськими політв’язнями. Довелось сидіти в одній камері також з московським шовіністом Леонідом Бородіним, який одного разу, коли Курило зауважив про те скільки української крові пролили московити, з несамовитою люттю кинувся душити співв’язня і лише дивом йому вдалося врятуватися. У 1987 звільнений з ув’язнення, повернувся до Львова, перебував під адміністративним наглядом. Народився у с. Церковна на Івано-Франківщині 1921.

Вже в часи незалежности України в інтерв’ю, згадуючи своїх побратимів по ув’язненню, влучно відзначив характерну рису українців: «Вони не можуть бути в спокої, в будь-яких обставинах організовують підпілля».

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа