80 років тому:
27.03.1944 – у с. Нова Брикуля на Тернопільщині московсько-більшовицький каральний загін зібрав усіх мужчин призивного віку, що не зуміли втекти чи сховатися, розстріляв 104 особи, а частину села спалив. На скорботному хресті викарбувана дата 27.03.1944, в документах НКВС подається – 28.03.1944. Причин цього безпрецедентного злочину було декілька. Як і в кожному західноукраїнському селі мешканці Нової Брикулі були національно свідомими та всіляко сприяли й долучались до визвольної боротьби, що провадили ОУН та УПА. Тому, на переконання московського окупанта, чим більше українських мужчин буде вбито, тим менше їх поповнить лави УПА. На щойно «визволених» українських землях московитські людолови хапали усіх чоловіків призивного віку й ненавчених і слабо озброєних кидали на вірну смерть під німецькі кулемети. Відповідно українські юнаки та мужчини масово уникали мобілізації, що викликало незмірну злобу московських окупантів. Але щонайпершою причиною була підсвідома люта ненависть московитів до всього українського та пекельне бажання врешті закрити «українське питання». Правда кати все ж усвідомлювали, що чинять злочин, тому нашвидкуруч «состряпалі» акт, в якому за давньою московською традицією все переклали на «украинско-немецких националистов-бандеровцев», переодягнених у форму червоноармійців, що вчинили «это преступное дело с целью провокации и [чтобы] противопоставить мирных жителей Красной Армии». Цю бредню сьогодні поширюють московськомовна вікіпедія та десятки їхніх сайтів, а українських, які б розповіли правду, на жаль одиниці. А правда очевидна та доволі промовиста – не мали найменших причин повстанці вбивати своїх земляків, односельців і рідню на захист яких пішли в ряди УПА та не вагаючись віддавали за них своє життя, натомість московити масово чинили злочини проти людяности як на українських землях, так й пізніше у «визволених» країнах Західної Європи. Але навіть збрехати до ладу московит не здатен і щось та й повинен начудити в написаному. Так ось в акті стверджується, що приблизно о 7:00 ранку група «бандерівців» переодягнених за червоноармійців прийшла в село, почала збирати людей на роботу (на яку роботу звісно не вказується) й вивела близько 150 людей на південь на 1 кілометр від села. Приблизно о 14:00 люди, що залишились в селі раптом, «зацікавившись» (треба ж слово таке написати – «заинтересовавшись»), пішли на пошуки і виявили за 1 кілометр від села розстріляних 115 чоловік. Дивовижно як це можна було за кілометр не почути таку велетенську кількість пострілів. Саме цим недолугим актом, підписаним 11 квітня 1944, найбільше оперують сьогодні в московитських соцмережах і якось сором’язливо забувають про другий радянський акт. Видно перший був настільки фальшивим, що згодом довелося фабрикувати інший. А в ньому провина покладалася на в.о. начальника відділу контррозвідки Смершу 23-го стрілецького корпусу 60-ї армії І Українського фронту Крайнова, який мовляв передоручив командування операцією «изъятия вооружонной банды» такому собі Ольшанському, що не мав необхідного досвіду. А сталось це, згідно другого документу, вже в липні 1944 і кількість вбитих зменшено до 84.
Але що би не вигадували собі вбивці таки вціліло велике число свідків і народна пам’ять таки зберігає правдивий перебіг подій. Найперше очевидці однозначно ствердили, що так звані «переодягнені бандерівці» не володіли українською мовою, а розмовляли чистісінькою московитською. Ось як виглядає те, що відбулося в селі в розповіді від Оксани Ломакіної: «Під різним приводом москалі почали зганяти всіх чоловіків села до центрального майдану. Перед розстрілом з чоловіків знімали взуття та одяг, а мертві тіла скидали на купу. Заходили в кожну хату, без церемоній виганяли родини прикладами автоматів на двір й вибирали дорослих чоловіків. Був такий випадок за переказами від очевидців: піймали 18-річного хлопчину й один з карателів казав, що цей ще дуже молодий, може його залишимо. На те інші відповідали, – Нічєго, пайдьот і етот. – Під час акції задля залякування було спалено повністю чотири хати, а в одну з них звірі кинули жінку з дітьми живцем. Друге місце розстрілів – в кінці села на Долішньому вигоні, де нині височіє великий металічний хрест, а третє – під селом Соколів, куди гнали полонених чоловіків. Таким чином енкаведистами було винищено за один день 104 чоловіків села. […] Звірі так оскаженіли від крові, що стріляли й на дорозі, просто навмання, вбивали чоловіків на власних обійстях. […] Як з’ясувалося згодом, цю масову бійню влаштували командири нижчих чинів НКВС, бо, коли на кінець акції прибув на коні червоний офіцер вищого рангу, він припинив наказом все. І таким чином останню партію мешканців села в кількості 16 чоловік не розстріляли».
Сумна правда та нахабна брехня. Але після останньої повномасштабної агресії проти України у 2022 в останню хіба вже ніхто з притомних людей не вірить, бо влучно свідчить народна приповідка: «кацап де дихне, там брехне».
