80 років тому:
27.09.1944 – з німецького концтабору Заксенгаузен звільнено Степана Бандеру та Ярослава Стецька. Того ж дня звільнено групу українок із концтабору Равенсбрюк і кількох членів ОУН з інших таборів. Рішення про звільнення окремих провідників та учасників українського національно-визвольного руху ухвалено 25 вересня після тривалих консультацій та роздумів на нараді райхсміністра окупованих східних територій Розенберга та начальника головного управління безпеки Райху Кальтербрунера. До цього кроку їх спонукали втрата Німеччиною українських земель (українські партизани вже не становили жодної загрози німецькій окупаційній адміністрації), катастрофічне становище на східних фронтах і очевидність вже близького краху Райху. Бандеру перевезли в околиці Берліну, утримували під домашнім арештом і схиляли до співпраці з бутафорним Українським національним комітетом, який мав підпорядковуватися генералу «Руской освободітєльной армії» (РОА) Власову. Ідея німецьких вождів полягала в тому, щоби всі антибільшовицькі сили об’єднати в «Комітеті визволення народів Росії». Очевидно, що Бандера не міг погодитися на роль маріонетки в чужій антиукраїнській грі. Обергрупенфюрер СС Бергер, який провадив розмови з Бандерою після зустрічі 5 жовтня 1944 підсумував: «Бандера – це незручний, упертий і фанатичний слов’янин. Своїй ідеї він відданий до останнього. На даному етапі надзвичайно цінний для нас, опісля небезпечний. Ненавидить так само росіян, як і німців». В реалізації планів залучення народів СРСР для боротьби з більшовизмом думки гітлерівського керівництва в тактичних питання доволі сильно різнилися: Гімлер обстоював необхідність об’єднання усіх національних комітетів народів СРСР під керівництвом генерала Власова, натомість група Розенберга притримувалася позиції, що кожен народ СРСР повинен мати свій національний комітет і не підпорядковуватися московитському комітету. Проте стратегічно всі німецькі керівники за жодних умов не допускали отримання реальної незалежности цих народів та побудову власних національних держав. Зрештою жодні потуги уже не могли порятувати Райх і його крах був лише питанням часу. Натомість 1 лютого 1945, скориставшись хаосом після масованих бомбардувань, Бандера з родиною за допомогою Лебедя зумів втекти до Тіролю, а відтак перебратися до Відня.
