80 років тому:
31.03.1944 – нехтуючи таким дріб’язком як «закон» нарком внутрішніх справ СРСР Л. Берія підписав внутрішній відомчий наказ № 122 про репресування членів сімей оунівців. Без жодних обґрунтувань в наказі коротко і безапеляційно поставлено завдання: «Всіх повнолітніх членів сімей засуджених оунівців, а також активних повстанців як арештованих, так і убитих у зіткненнях, – заслати у відділені райони Красноярського краю, Омської, Новосибірської та Іркутської областей, а їх майно конфіскувати відповідно до наказу НКВС СРСР № 001552 від 10 грудня 1940 р.». Виконання наказу покладалось на начальників райвідділів, обласних управлінь НКВС-НКДБ. Замість судових органів затверджували вироки нарком внутрішніх справ УРСР В. Рясний, а остаточно Особлива нарада при НКВС СРСР. А верхом цинізму та нехтування найменшою бодай видимістю законности у третьому пункті наказу доручалось: «Направлення у заслання членів сімей оунівців і повстанців здійснювати після затвердження постанови про заслання НКВС СРСР, не чекаючи отримання рішення Особливої Наради».
березень 1944 – враховуючи, що сил 16-ї та 24-ї стрілецьких бригад Внутрішніх військ НКВС виявилося недостатньо для боротьби з формуваннями УПА на відбитих від німців теренах Волині та Полісся, командувач ВВ НКВС Українського округу генерал-майор Михайло Марченков додатково направив у регіон ще 2 стрілецькі дивізії, 5 стрілецьких бригад, 2 піхотні полки, кавалерійський полк, окремий танковий батальйон (22 танки), а 1-й Український фронт виділив 8 легких танків і 18 броненавтомобілів. Разом на боротьбу з УПА зосереджено 37208 солдатів. Цій потузі на Волині й Поліссі протистояло орієнтовно 10-11 тисяч повстанців, без регулярного постачання та озброєних трофейною зброєю.
січень-березень 1944 – згідно німецького документу «Ситуація в Галичині охоплена бандами УПА» від 17.05.1944 кількість збройних нападів відділів УПА на німецькі об’єкти та військові підрозділи склала: у січні – 6123, в лютому – 6452, в березні – 6887.
