120 років тому:
6.07.1904 – у с. Угорники (нині в складі Івано-Франківська) в священничій сім’ї народився Степан Ленкавський, ідеолог українського націоналізму. Навчався у Станіславській гімназії та філософському факультеті Львівського університету. З гімназійних років перейнявся ідеєю боротьби за незалежність України. Активний діяч націоналістичного руху (з середини 1920-х). Член проводу Союзу української націоналістичної молоді, співредактор (з С. Охримовичем та І. Габрусевичем) першого нелегального націоналістичного журналу для молоді «Юнак» (з 1928), член редколегій часописів «Метеор» і «Смолоскипи», співробітник «Українського голосу» (1929-1932; Перемишль) та «Бюлетня КЕ ОУН на ЗУЗ». Учасник Першого Конгресу ОУН у Відні (28.01.-3.02.1929), один з 28-ми співзасновників ОУН. Член Проводу ОУН на західноукраїнських землях (з лютого 1929), референт ідеологічного відділу. Заарештований польською поліцією у Кракові (1930) і засуджений (1932) на 4 роки позбавлення волі. Під час розколу ОУН увійшов до складу Проводу ОУН(б), від імени бандерівської фракції вів переговори з А. Мельником. Заступник голови Проводу ОУН і референт пропаганди (04.1941), один з ініціаторів проголошення у Львові Акту відновлення Української держави (30.06.1941). Заарештований ґестапо, ув’язнений в концтаборі Аушвіц (07.1941-12.1944). Після війни в Німеччині член Проводу Закордонних частин ОУН, опікувався військовим сектором, розвідкою, контррозвідкою, зв’язками з краєм, організував та очолив аналітичну референтуру підсовєтських справ (від 1947). Після вбивства Бандери голова Проводу ЗЧ ОУН (1959-1968). Член редакцій газет «Шлях перемоги», «Визвольний шлях», «Визвольна політика», «Український самостійник» та ін. Щоби не обмежувати себе в діях та не наражати близьких на небезпеку не створював сім’ї; через те Микола Климишин назвав його «монахом ОУН». Автор «Декалогу ОУН» (1929), «Маніфесту Організації українських націоналістів» (1940), у співавторстві «Ідеологічних тез ОУН» (1941), посібників з конспірації, великого числа статей з ідеології українського націоналізму. Наприкінці життя займався китайською та індійською філософією, творчою спадщиною Григорія Сковороди, Канта, Шопенгауера, Шпенглера. Помер у Мюнхені в Німеччині 1977.
