100 років тому:
6.09.1914 – відразу після окупації Львова московськими військами (3.09.1914) митрополит Андрей Шептицький в Успенській церкві виголосив проповідь, в якій засудив жорстокість загарбників та закликав вірних до незламности й вірности Українській Церкві. Зокрема владика сказав: «Довкола нас страшенне знищення. Цілі села зруйновані, деякі щезли з лиця землі. Хати попалені, майно знищене, тисячі родин зруйновані. Многі родини порозбігалися з переляку: родичі не знають, де ділися діти. Нарід у розпуці покинув, утікаючи, рідну стріху. Многих не стало між нами… Вони [московити] принесли нам свою релігійність і побожність.., вони спирають своє православіє на державній силі; ми черпаємо ту силу в єдности з святою Католицькою Церквою.., бо вона є джерелом всяких ласк, – її держіться, хоч би ви мали для неї багато посвятити, а навіть власне життя… Будьте вірні своїм ідеям».
Звісно, що після такої проповіді реакція окупаційної влади не забарилася. 12 вересня в Митрополичих палатах та канцелярії консисторії здійснено обшук в ході якого вилучено (а швидше викрадено) велетенський архів, а також колекцію цінних рукописів і стародруків. В ніч з 19 на 20 вересня 1914 московити здійснили масові арешти багатьох громадських і культурно-освітніх діячів, представників української інтелігенції, 80 провідних греко-католицьких священників та Главу УГКЦ Андрея Шептицького. Очевидно, що причиною арешту стала не тільки смілива проповідь владики, але його жертовна місійна, національно-патріотична та екуменічна праця за якою московський режим давно спостерігав, а ось тепер з’явилася нагода її нейтралізувати. Тож митрополита Андрея під посиленою охороною депортовано до міста Суздаль вглибині Московії.
Для навернення греко-католиків (нєправільних русскіх) на московське православіє до Львова прислані 200 московських попів, а з міста Холм спроваджено архієпископа та запеклого українофоба Євлогія Георгієвського. Про свої наміри запровадити на західноукраїнських землях «русскій мір» Євлогій відверто заявив у посланні «К галицко-русскому народу и его духовенству», яке опублікувала газета «Прикарпатская Русь». В ньому зокрема сказано: «Добрые пастыри Галицкой Руси!… Вы воспитались в традициях латинской унии, но она не могла заглушить в вас русского духа. В жизни вверенного вам народа совершается великий поворот, он вливается в общерусское русло. Ведите же его по пути этого органического слияния с великой Россией и особенно восстановите и закрепите его древнейший исторический союз с Православною Русскою Церковью». Після проповіді Євлогія 7 грудня 1914, в якій він повторив заклики до народу й духовенства УГКЦ повертатися до «великой православной России и святой Православной Русской Церкви» група греко-католицьких священників підготувала звернення до московитського архієпископа із заявою, що перехід в іншу релігійну конфесію є важким гріхом. Після цього московитська окупаційна військова адміністрація кваліфікувала греко-католиків як основу українського націоналізму («мазепинства») та суттєву перешкоду для русифікації і православізації краю, а це автоматично перетворювало усіх священників УГКЦ на державних злочинців, шпигунів та провокаторів. Проте результати навернення на «русскій мір», що його насаджували надіслані московитські попи та військова адміністрація, виявилися надто скромними і вже невдовзі архиєпископ Євлогій писав до Москви, що сподіватися на перехід народу в їхню віру немає підстав і Унія залишиться.
