90 років тому:
26.06.1934 – московські окупанти та мародери розпочали здирати пам’ятки світового значення – мозаїки Михайлівського золотоверхого собору в Києві. Робилось це як перший етап перед повним знищенням унікальної архітектурної перлини початку ХІІ століття. Мета московитів відома і незмінна впродовж багатьох століть: все, що можна поцупити – вивезти до Московії та оголосити своїм «вєлікорусскім культурним наслєдієм», а що неможливо перенести – зрівняти з землею, знищити. Демонтаж безцінних мозаїк здійснювався недбало та поспіхом невеликою групкою працівників під началом керівника мозаїчної майстерні Ленінградської Академії мистецтв, професора В. Фролова. Саме тому велика частина мистецьких шедеврів пропала безповоротно: цілковито втрачена Оранта, святительський чин, з восьми фігур апостолів повністю вціліла лише фігура апостола Тадея, інші мозаїки суттєво пошкоджені. Демонтувати вдалося відносно небагато і більшість здертих мозаїк, фресок та рельєфів вивезено до московитських музеїв. Формальним приводом до руйнування монастиря стала необхідність «розчистки» ділянки під будівництво урядового центру через повернення столиці з Харкова до Києва, хоч в тодішньому Києві з подостатком ще було вільних площ для цього. Справжньою причиною було позбавити окупований народ України історичної пам’яти і пам’яток, що сягають у найдавніші віки, нищити його національну гідність, його ідентичність. Застрашені та деморалізовані репресіями і голодомором жалюгідні рештки української інтелігенції мовчали і лише один з українських вчених Микола Макаренко відмовився підписувати акт на знесення Михайлівського монастиря. За це невдовзі він ув’язнений та замордований у чекістській тюрмі.
