160 років тому:
27.09.1864 – у с. Добрячин на Львівщині народився Платонід Філяс (у світі Петро), ЧСВВ, священник УГКЦ (1889), протоігумен ЧСВВ (1904-1917), церковний та громадсько-політичний діяч, співавтор Конституції ЗУНР. Батько був сільським ковалем. Навчався у Першій академічній гімназії Львова (1877-1883); на навчання та прожиття заробляв репетиторством. 1892 спільно з о. Єремією Ломницьким уклав молитовник «Гостинець», який перевидавався декілька разів багатотисячними накладами. Вступив на новіціат до монастиря ЧСВВ у Добромилі (7.11.1883), навчався у василіанських школах Добромиля та Львова (1885-1887), відтак студіював філософію та богослов’я у Кракові (1887-1891), жваво дописував до журналу «Руський Сіон» та місячника «Душпастир». Хіротонізований на священника ще будучи студентом (15.09.1889). Викладач василіанської школи в Лаврівському монастирі, деякий час перебував в монастирі у с. Михайлівці на Тернопільщині. 1897 у Львові разом з ігуменом о. Андреєм Шептицьким (майбутній митрополит) засновник та перший редактор християнського часопису «Місіонар», який в скорому часі отримав велетенську популярність та на середину 1920-х мав 50 тисяч передплатників.
Ігумен монастиря у Львові (1898), координатор місійної діяльности, консультор провінції. Ігумен Дрогобицького монастиря (1900), активно провадив реколекційну та місійну працю. У 1902 виїхав на місійне служіння до українських осередків Північної та Південної Америки. У вересні 1904 о. Платоніда обрано протоігуменом Галицької провінції Чину, тож у січні 1905 повернувся до Львова. Особливу увагу приділяв вихованню та навчанню молодого монашества; у 1911 в Бучачі на Тернопільщині реорганізував гімназію в Місійний інститут св. Йосафата. В часі Першої світової війни Апостольський адміністратор (Генеральний вікарій) українців греко-католиків в Австро-Угорщині (1914-1916); визволяв священників із концентраційних таборів у Талергофі та Ґмінді, за сприяння єпископа Стояна в Моравії у містечку Кромериж створив Центральну духовну семінарію для семінаристів, що опинилися в еміграції. Кандидатура о. Платоніда висувалася на єпископську катедру в Перемишлі, однак він відмовився від цієї гідности. В період відновлення української державности провідний член Української національно-демократичної партії, учасник Установчих зборів (18-19.10.1918), які проголосили створення ЗУНР, делегат Української національної ради ЗУНР (1918-1919), співавтор «Тимчасового основного закону» (Конституції ЗУНР), Закону «Про вибори до Сейму ЗО ЗУНР», працівник конституційної та земельної комісій, Міністерства освіти та релігії ЗУНР.
Після війни невтомно працював над відновленням знищених монастирів, духовних навчальних закладів, видавництва та друкарні у Жовкві, звільнення з ув’язнення братів василіан. Генеральний вікарій ЧСВВ (1918-1920), ігумен Жовквівського монастиря (1918-1926), редактор «Місіонаря» (1921-1926). У 1926 важко хворий перейшов до Дрогобицького монастиря, проте до останніх днів невтомно працював. Помер у м. Дрогобич на Львівщині 1930.
Із щоденника о. Платоніда Філяса за 22.11.1919: «Встала Україна наша I/ХІ 1918 – весь рік в крови купалася – нинї так, як би погребала ся, винищена з усїх сил і сусїдами і своєю безрадностию. “Хто не відродить ся водою і духом, не ввійде до царства Божого” – сказав Ісус Никодимови. Те саме треба би сказати народови. Відродити ся треба водою, змити з себе старі вади, і духом, новим, божим…».
