40 років тому:
14.09.1982 – у м. Балтимор у США помер Петро Самутин, генерал-хорунжий Армії УНР. Навчався в Полтавській агрономічній школі та Петровсько-Розумовській гімназії в Москві. Закінчив Другу київську школу прапорщиків (1916), останнє звання в московитській армії – поручник. Активний учасник українізації царської армії, делегат 2-го і 3-го Всеукраїнських військових з’їздів. За Української Держави (Гетьманат) закінчив Інструкторську школу старшин (1918). Служив на командних посадах: помічник командира полку, командир куреня, комендант штабу дивізії. Воював з більшовиками та денікінцями, учасник наступу на Київ (1920), відзначився в обороні Замостя. Інтернований у таборах вояків Армії УНР в Александрові-Куявському, відтак у Щипйорно. У 1928-1939 на контрактовій службі в польській армії, навчався у Вищій військовій школі у Варшаві (1931-1933), після закінчення якої підвищений до майора. Учасник німецько-польської війни (1939), біля Грубешова потрапив у полон. Після звільнення з полону в німецькій армії, воював на Східному фронті, один з ініціаторів створення у складі вермахту Українського визвольного війська (1943). Після завершення війни у Баварії, 1954 емігрував до США. Активний учасник емігрантських громадських і комбатантських організацій. Урядом УНР в екзилі підвищений до генерал-хорунжого. Автор статей з історії визвольної боротьби та історії збройних сил. Народився у с. Ташань на Київщині 1896.
