140 років тому:
3.10.1894 – у м. Хорол на Полтавщині народився Петро Омельченко, графік, живописець. Закінчив Хорольське реальне училище (1914). Навчався на архітектурному факультеті Київського інституту пластичних мистецтв. Учасник Першої світової війни, сотник Армії УНР. З 1920 на еміграції у Варшаві. Навчався у Варшавській (1920-1923) та Празькій (1923-1928) академіях мистецтв. У Празі одночасно відвідував українську студію пластичного мистецтва. Член українського мистецького гуртка «Спокій» у Варшаві (1927). Одружився з художницею Софією Зарицькою. У 1928 з дружиною переїхав до Франції. Працював у містечку Шенев’єр на фабриці з гравірування скла (до 1936). Учасник виставок сучасної української графіки у Львові (1932), українських художників у Парижі (1933) та Львові (1933), Берліні (1933). Під час німецької окупації мобілізований у трудовий табір на будівництво доріг в околицях Парижа. Попри важку фізичну роботу продовжував творчу працю; на виставці 1941 одержав Ґран-прі. Творив у техніках графіки та гравюри на склі, деревориту, лінориту, цинкографії, монотипії, рисунку олівцем і тушшю, виготовляв печатки, емблеми, екслібриси, заставки для книжок. Учасник повоєнних мистецьких виставок. Провідною тематикою творів були сцени з міського життя, фізична праця і життя робітників, композиції з людськими фігурами. Автор підручника «Наука про малярські фарби, матеріали та техніки» (Харків-Київ, 1930), декількох новел. Знаний в європейському мистецтва, проте маловідомий в Україні. Помер у містечку Шенев’єр-сюр-Марн (15 км від Парижа) у Франції 1952. Твори зберігала дружина, та на жаль вони згоріли під час пожежі 1972; загинула також дружина Софія Омельченко-Зарицька. Лише незначна частина творчого спадку мистця вціліла у приватних збірках.
