140 років тому:
25(13).02.1882 – у с. Ометинці на Вінничині від важкої застуди помер Петро Кішка, матрос, герой Кримської війни (1853-1856). За участь в селянських заворушеннях відданий в рекрути (1849), учасник оборони Севастополя (1854-1855). Уславився нічними вилазками (нараховують 18 вилазок) на ворожі позиції з яких часто приводив полонених, здобував важливі розвідувальні дані, приносив новітні англійські рушниці та мішки продуктів. Його ім’я згадується в усіх творах і розповідях, присвячених Кримській війні, а проявів відваги й кмітливости за короткий період війни настільки багато, що окремі письменники вважали його збірним образом.
В одній з вилазок, озброєний лише ножем, полонив і привів до табору трьох французьких вояків. Іншого разу, коли супротивники до половини вкопали в землю тіло загиблого сапера Степана Трофимова, він непомітно підкрався і на плечах під щільним вогнем виніс загиблого. Якось вночі зблизився до вогнища французів, що готували їжу, криками «Ура! В атаку!» спровокував їх до втечі, а сам витягнув з котла яловичину ногу і повернувся назад. Про відважного лицаря писала московитська преса, з ним навіть забажали зустрітись сини імператора – Микола і Михайло Миколайовичі, що прибули на фронт. Коли ж Кішка з жартами і приповідками розповідав їм про війну, князь Михайло назвав його кумедним, на що Микола відповів: «Він не такий простий, як собі гадаєш». Якось на нейтральну смугу з англійського боку вирвався породистий скакун. Тоді Кішка, вдаючи з себе перебіжчика, що намагається втекти до англійців, дістався до коня, осідлав його і поскакав назад. Згодом коня продав за 50 рублів, які пожертвував на спорудження пам’ятника загиблому солдату Ігнатію Шевченко.
В боях двічі поранений (в живіт і руку). Нагороджений Георгіївським хрестом, медалями, підвищений до чину квартирмейстера (молодший унтерофіцер), звільнений з кріпацтва. Звільнившись зі служби чумакував, працював у лісництві. Під час польського повстання у 1863 призваний на флот на Балтику. Після чотирьох років служби повернувся додому, отримав невелику земельну ділянку, де побудував садибу, одружився. Пізньої осені, рятуючи двох дівчат, що на ставку провалилися під кригу, застудився і важко захворів. Місце поховання невідоме. Народився у с. Ометинці в кріпацькій сім’ї 1828.
У Кримській війні Московитська імперія втратила щонайменше 130 тисяч солдат і офіцерів (за деякими підрахунками разом з пораненими та померлими від ран і хвороб – до 500 тисяч). Як в цій так й в усіх інших війнах за імперські амбіції Москва щедро платила кров’ю, життям і каліцтвами переважно українців. До 50 % московитського війська складали українці, а в складі Чорноморського флоту число українців сягало 70 %. «Не за Україну, а за її ката» лили кров козацькії діти, добряче хильнувши «з московської чаші московську отруту!».
