180 років тому:
23.01.1845 – у с. Тур’є на Львівщині народився Омелян Калужняцький, філолог, славіст, палеограф, фольклорист, громадський діяч. Закінчив Самбірську гімназію (1863), навчався у Львівському університеті, звідки через 2 роки перейшов до Віденського університету (1865-1867), де студіював філософію, історію та філологію. Викладач гімназій у Кракові, Ряшеві та Львові (1868-1874). В Кракові дослідив низку слов’янських рукописів та видав у шкільній програмі їх опис (1869). Професор (1875-1914), почесний доктор (1887), декан філософського факультету (1886-1887) та ректор (1889-1890) Чернівецького університету. Член-кореспондент Румунської АН (1890) та Санкт-Петербурзької АН (1891). З науковою метою здійснив три великі подорожі:
– Київ, Москва, Петербург, Вільно, Кенігсберг, Берлін, Бреслау, Прага (03-10.1877);
– на Балкани (літо 1884);
– до монастирів Північної Молдови (літо 1892).
Для збору матеріалів мандрував також Карпатами (Лемківщина). Досліджував давньоруські, українські, молдавські, румунські та інші писемні пам’ятки, працював у сферах порівняльного слов’янського мовознавства, історії слов’янських мов, мовних особливостей слов’янських писемних пам’яток, палеографії, історії права, народознавства, вивчення діалектів тощо. Нарис «Русинська мова і література» (1899) став першою спробою вивчення українського мовного та літературного процесу на Буковині від давньоруських часів до кінця 19 століття. В наукових дослідженнях окреслив місце української мови серед інших слов’янських мов та відстоював самобутність української філологічної науки. Автор понад 100 наукових праць німецькою, латинською, польською, румунською та московитською мовами, які мали велетенський вплив на розвиток слов’янського мовознавства. Наукові здобутки вченого високо оцінені Михайлом Драгомановим та Іваном Франком. Володів енциклопедичними знаннями зі свого фаху та вмінням на високому науковому рівні та водночас доступно для широкої аудиторії читати лекції.
У 1881-1884 голова товариства «Руська бесіда», у 1893 співорганізатор політичної організації «Народна рада», яка перебувала на москвофільських позиціях (невдовзі розвалилася). Посол до Буковинського крайового сейму за посадою (як ректор; 1889-1890). Калужняцький формально належав до табору «консервативних русинів», проте його москвофільство було швидше реакцією на процеси румунізації краю. Мовознавець, професор Степан Смаль-Стоцький пояснював москвофільство Калужняцького нерішучою вдачею і засвідчив, що його колега «поступав чесно і не ворожо проти української мови… і він нїчим не провинив ся проти українства, а в останніх роках свого житя виявляв навіть велику утїху ізза його зросту, ізза зросту сили народної, ізза успіхів української мови і лїтератури». Також учень професора Калужняцького Василь Сімович у спогадах ствердив, що «те москвофільство – се не русофільство теперішньої [на 1908 рік] москвофільської молодежі. Такий був тоді час. Загал русинів був «твердий», «твердою була і молодіж. Їй головно розходилося о те, щоб репрезентувати руськість, і вона. Як знала. Так її репрезентувала. Про якісь спори в товаристві, і то спори принціпіяльної натури не чути. Товариство вшановує пам’ять митрополита Гакмана, віддає честь Федьковичу, читає твори Шевченка, праці Драгоманова, його навіть іменують членом товариства [«Союз»]». Проте невдовзі вчений повністю відійшов від політики та зосередився виключно на науковій праці, оскільки за визначенням С. Смаль-Стоцького був «типовим кабінетним вченим». Натомість дружина вченого Емілія (з дому Солтикевич) та дві доньки були залучені до українського громадського життя Чернівців. Помер у Чернівцях 1914. Похований на Центральному (Руському) кладовищі міста.
