100 років тому:
22.06.1926 – у с. Новоолексіївка, нині Миколаївської области, народився Олександр Данченко – графік, педагог.
У 1931 році з сім’єю переїхав до Дніпропетровська (нині Дніпро). Батько загинув на фронті у перші місяці німецько-радянської війни. Навчався у Дніпропетровському художньому училищі (1944–1948; клас Михайла Паніна) та на графічному факультеті Київського художнього інституту (1948–1954; викладачі Василь Касіян, Іларіон Плещинський, Антон Середа). Темою дипломної роботи обрав серію офортів, присвячених визвольній війні українського народу 1648–1654 років. Згодом оспівування козаччини та змалювання минулого України стане лейтмотивом його творчости – темою, до якої не надто прихильно ставився більшовицький окупаційний режим. Закінчив аспірантуру при Київському художньому інституті (1954–1958) та одночасно викладав офорт і композицію на графічному факультеті (1954–1962). Учасник республіканських, всесоюзних та міжнародних виставок.
Член Спілки художників України (1956), член Правління і Президії Спілки (1962–1993), заступник голови Правління (1968–1973). Член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (1991). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1969) та Народний художник УРСР (1985). Працював у галузі станкової та книжкової графіки, зокрема створив ілюстрації до творів Тараса Шевченка. Мистецтвознавці вважають його одним із найталановитіших українських графіків другої половини ХХ століття.
Дружина Олександра Данченко – мистецтвознавець і майстриня художньої кераміки, син Микола Данченко – художник і педагог, брат Володимир Данченко – художник-декоратор. Помер у Києві 1993. Похований на Байківському кладовищі. На могилі встановлено надгробок у вигляді козацького хреста.
