20 років тому:
12.10.2004 – у м. Вінніпег в Канаді помер Олександр Баран, священник УГКЦ, історик Церкви, педагог, громадсько-культурний діяч. Середню освіту здобув в Ужгороді. Закінчив славістику на Карловому університеті у Празі (1948), бакалавр історії слов’янських народів і слов’янської філології. В Римі студіював богословію й історію в університеті Урбанум та Папському східному інституті (1948-1955), доктор теології (1957) та доктор історії (1960). Єпископом Іваном Бучком рукоположений на священника (1954), душпастирював на парафіях УГКЦ в Англії та Бельгії. Від 1961 мешкав у Канаді, вивчав славістику в Оттавському університеті, магістр (1973). Професор Манітобського університету (1965-1990), викладач Українського католицького університету св. Климентія в Римі та Університету св. Павла в Оттаві. Дійсний член та голова (1974-1975, 1978-1981, 1989-1990) Української вільної академії наук. Дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка (1983), член Українського історичного товариства (віце-президент), Українського богословського товариства (співорганізатор, у 1977-1978 голова), член ради та голова (1977-1978) Українського культурно-освітнього центру Канади, голова товариства ім. Шашкевича (1970-1977), член Канадської асоціації славістів, Канадської асоціації східно-християнських студій, Американської асоціації вивчення славістичних студій та низки інших наукових інституцій. Член редколегії журналу «Український історик» та інших видань. Учасник відновлення діяльности НТШ в Україні. Автор численних публікацій та монографій на теми історії Української Церкви в давній Русі та на Закарпатті і Мармарощині, проблем екуменізму, історії козацтва, зокрема перебування козаків на Закарпатті та в Європі, просвітництва в Україні, історії еміграції в Канаді. Народився у с. Концово, біля Ужгорода на Закарпатті 1926.
