60 років тому:
25.02.1964 – у Нью-Йорку в США помер Олександр Архипенко, скульптор, художник, дизайнер, один з засновників кубізму в скульптурі. Батько Порфирій Архипенко – професор Київського університету, дід був іконописцем. Змалку виявляв нахил до математики, проте внаслідок падіння з велосипеда сильно травмував ногу та впродовж майже року постільного режиму, копіюючи з альбомів роботи Мікелнджело і Леонардо да Вінчі, захопився малюванням. Навчався у Київському реальному училищі Готліба Валькера (1900-1902), Київському художньому училищі (1902-1905), з якого виключений за участь у студентських страйках. Короткий час займався в студії Сергія Світославського. Продовжив освіту в Московському училищі живопису, архітектури і скульптури (1906-1908), у 1908-1921 – в Школі витончених мистецтв у Парижі; щоденно відвідував Лувр, особливо придивляючись до скульптури давніх греків, єгиптян, ассирійців. Уже в той час відійшов від академізму та розпочав пошук нових оригінальних мистецьких форм. Поряд з тим крім традиційних мармуру та бронзи в своїх роботах почав експериментувати з склом та металом, целулоїдом, а також їх розфарбовуванням. На початках ні французька культурна спільнота, а ні навіть українська діаспора часто не сприймали його дивні новації. Першу виставку робіт організував у 1906 в Києві, учасник виставок Салону Незалежних (1910-1914), Осіннього Салону (1911-1913, 1919), «Арморі шоу» (1913, Нью-Йорк), учасник групи «Золотий перетин». У 1910 заснував власну мистецьку школу в Парижі, відтак заснував школу в Берліні (1921-1923). З великим успіхом виставлявся у Берліні, був першим українцем учасником престижного Вінеційського бієнале (1920), де йому надали окремий зал для індивідуальної експозиції. Тогочасна критика неоднозначно зустріла роботи Архипенка – від насмішок до захоплення. Учасник декількох десятків виставок у європейських столицях. В Німеччині одружився зі скульпторкою Ангелікою Шмітц, з якою через важкі повоєнні умови в Європі емігрував до США. Після смерти Ангеліки одружився вдруге зі студенткою Френсіс Ґрей, молодшою за нього на 49 років. Після смерти маестро Френсіс більше не виходила заміж, а присвятила життя систематизуванню робіт Архипенка.
У Нью-Йорку відкрив школу пластики (1924-1964), згодом викладав у Чиказькій школі індустріальних мистецтв та університеті в Канзас-Сіті; громадянство США отримав у 1929. Почесний член Об’єднання мистців-українців в Америці (1950-ті), дійсний член Американської академії мистецтва та літератури. Попри те, що все своє творче життя провів за межами України та ніколи не ангажувався у політику завжди усвідомлював власну українську ідентичність. В Америці спілкувався англійською та українською мовами, часами підписувався: «Олександр Архипенко, українець», підтримував жваві стосунки з українською діаспорою, творчі контакти з українською інтелігенцією Львова та Києва. У 1933, на Всесвітній виставці «Сто років прогресу» в Чикаго, в українському павільйоні виставив 43 роботи, що стало значною подією виставки. У 1934 виставив на аукціон скульптуру «Минуле», щоби передати кошти українцям, що потерпіли від голодомору. Для парку у Чикаго виконав у реалістичній манері скульптурні пам’ятники князеві Володимиру Великому, Тарасові Шевченкові та Іванові Франкові. У 1934, коли українська діаспора хотіла придбати його роботу «Ма» для Національного музею у Львові, значно знизив її вартість (у 1952 цю скульптуру разом з творами інших визначних українських мистців знищив московсько-більшовицький окупаційний режим). Очевидно, що увесь період комуністичної окупації України про мистця на батьківщині не було найменшої згадки.
За життя мав 118 персональних виставок та залишив понад тисячу скульптур та живописних творів. Творив у різних стилях – від реалізму до абстракціонізму. Про власні творчі пошуки свідчив: «Мистецтво не є те, що ми бачимо – але лише те, що ми маємо в собі самих». Американський мистецтвознавець Дональд Каршн констатував, що Архипенко «менш ніж за 7 років запровадив у скульптурі більше радикальних змін, аніж їх було за кілька століть». Вперше кубізм переніс із картин в скульптуру. Першим зі скульпторів-кубістів почав використовувати «негативний простір», тобто порожнини всередині скульптури. Ще в дитинстві, коли батько поставив поруч дві однакові вази для квітів він побачив уявну третю, яку утворив простір між ними і усвідомив, що скульптуру може творити не тільки матеріальна основа, але й порожнини та отвори. Про це відкриття він згодом написав: «Після цього відкриття я раптом почав скрізь бачити порожній простір, який нагадував мені різні предмети. Я вжахнувся, що відкриваю їх стільки, і це привело мене до того, що я почав використовувати ці предмети у своїх пластиках. Випукле в них я замінював увігнутим, повне – порожнім, створював символи постатей чи предметів, яких не було поруч».
Винайшов та у 1927 отримав два патенти на механічні картини, які назвав за власним іменем «архипентури». В них спеціальний механізм прокручував кольорові смужки так, щоби щоразу утворювалося нове зображення – сьогодні цей винахід використовують у білбордах. У 1940-х створював світломодулятори – напівпрозорі та освітлені зсередини скульптури з плексигласу, експериментував зі «звуковою скульптурою». Ще однією новацією було «скульптуромалярство», в якому намагався поєднати скульптуру з малярством, об’єм з площиною, форму з кольором. Творчість майстра мала визначальний вплив на подальший розвиток модерністського мистецтва (скульптура, архітектура, дизайн) в світі. Твори експонуються у найвідоміших музеях Америки та Європи, а на аукціонах оцінюються у семизначних цифрах (на початку 2000-х «Жінка, що розчісує волосся» продана за більш як 2 млн. доларів). Похований на кладовищі Вудлон. Народився у Києві 1887.
