20 років тому:
22.05.2004 – у м. Івано-Франківськ померла Оксана Попович, членкиня ОУН, правозахисниця. Батько Зенон-Мар’ян Попович колишній вояк УГА, просвітянин, мати Олена (з дому Новодворська) вчителька, родичка письменника Леся Мартовича. Батькова сестра письменниця Клементина Боярська-Попович, також близьким родичем був Гнат Стефанів, головнокомандувач УГА. Оксана закінчила гімназію у м. Городенка. Членкиня Юнацтва ОУН, районова провідниця Юнацтва ОУН, з 1944 членкиня ОУН, зв’язкова підпілля ОУН. Заарештована в січні 1945 с. Іспас Коломийського району. На слідстві назвала себе вигаданим іменем «Петрушак Варвара Петрівна». Військовим трибуналом НКВС Станіславської области засуджена на 10 років ув’язнення і 3 роки заслання. При спробі втекти під час етапування поранена в груди, праву ногу та дістала вивих ноги, що згодом призвело до інвалідности. Покарання відбувала в таборах Воркути, Комі АРСР, 1955 етапована на заслання в Красноярськ. Звільнена в серпні 1956, оселилася на Івано-Франківщині (перед другим арештом перебралася до самого Франківська), повернула справжнє ім’я, отримала інвалідність. Не криючись провадила патріотичну та просвітницьку працю, з 1959 активно поширювала літературу самвидаву, учасниця Івано-Франківської групи захисту політв’язнів (1969-1971), підписувала заяви-протести до органів радянської влади. Заарештована у січні 1975, кваліфікована як особливо небезпечна рецидивістка та засуджена на 8 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Ув’язнена в Мордовських таборах, як інвалід відмовилася працювати, учасниця акцій протесту та голодувань, піддавалась примусовому годуванню (через шланг). Покарання відбувала разом з Іриною Калинець, Іриною Сеник, Стефанією Шабатурою, Надією Світличною, Марією Пальчак, Дарією Гусяк та іншими українськими жінками політв’язнями, в лікарні зустрічалася з Василем Стусом. З лютого 1979 членкиня Української Гельсінської групи. В жовтні 1982 етапована в Томську область на заслання. У травні 1981 возили до Івано-Франківська на побачення з сестрою та матір’ю, пропонували написати покаянну заяву на ім’я Щербицького взамін за дострокове звільнення, на що дала категоричну відмову. Вийшла на волю у жовтні 1987, загалом в ув’язненні та на засланні перебувала 24,5 років. Співзасновниця Івано-Франківської філії Української Гельсінської спілки (07.1988), проте після трансформації УГС в Українську Республіканську партію відмовилася бути членкинею партії. Тяжко хворіла, проживала на мізерну пенсію, доглядали сестра Марія та племінниця Наталя. Похована на Алеї Героїв міського цвинтаря. Народилася у с. Жуків на Івано-Франківщині 1926.
