100 років тому:
липень 1924 – на з’їзді в Ченстохові Українська Греко-Католицька Церква, яку представляв єпископ Григорій Хомишин, взяла участь в першому після завершення війни спільному засіданні з єпископатом Римо-Католицької Церкви. Сталось це після остаточної поразки Західноукраїнської Народної Республіки та негативного для українців рішення Ради послів Антанти про приєднання Галичини до Польщі (15.03.1923). Проте плідної співпраці між українською та польською Церквами в міжвоєнний період так і не вдалося налагодити. На перешкоді стала колонізаційна та асиміляційна політика польської держави на окупованих етнічних українських землях та її підтримка Польським Костелом (РКЦ). Не сприяло порозумінню переселення на українські землі великого числа польських колоністів і відповідно створення нових римо-католицьких парафій, перетягування на латинський обряд осіб із мішаних подружжів, дискримінація в отриманні праці та освіти для українців греко-католиків з боку держави та ін. До особливого загострення між українським і польським єпископатом дійшло у 1930-му, коли в часі брутальної пацифікації польські єпископи не засудили злочинної акції, через що українські ієрархи звинуватили їх у підтримці протизаконних дій влади. Тому на засідання та конференції від УГКЦ приїздив переважно один єпископ, а інші, посилаючись на хворобу чи інші причини, делегували замість себе помічників. Український єпископат опрацьовував питання виокремлення греко-католицьких єпархій зі структури Католицької Церкви Польщі зі створенням окремої «області» підпорядкованої безпосередньо Ватикану. Проте початок Другої світової війни нівелював ці задуми.
