40 років тому:
січень 1984 – у Львові із фондосховища Національного музею, розташованого тоді у Вірменському соборі, викрадено 22 унікальні ікони ХV-ХVІІІ століть. Злочинці розібрали цегляну перегородку, що нею було замуроване одне з дахових вікон та проникли в середину храму, який був без охорони та сигналізації. В той час на Заході, у так званих країнах капіталістичного світу, стрімко поширювалася мода на східний іконопис, а найбільше такого вартісного «товару» було в Україні та зокрема західній. До знищення чи крадіжок з церков пам’яток сакрального мистецтва комуно-атеїстична влада ставилася байдуже. Чи свідомо не протидіяла вона подібним злочинам важко судити, але немає жодного логічного пояснення як, при тотальному контролі за усіма, хто перетинав (а виїхати за кордон тоді могло мікроскопічно мале число громадян) та усім, що перетинало кордон, на Захід могли потрапляти унікальні шедеври. Проте у випадку «львівської крадіжки» справа набула зовсім інших барв. Найперше було пограбовано музей, тобто державну інституцію, а до того ж вартість вкраденого оцінено у велетенську як на ті часи суму в 180 тисяч рублів (місячна платня пересічного громадянина СРСР складала сто плюс-мінус десять-двадцять рублів). Центральна газета «Известия», яка висвітлювала позицію найвищої влади СРСР, ствердила, що злочинці мають бути покарані, а ікони повернені державі. В скорому часі були виявлені крадії: раніше суджений за крадіжки мешканець Львова на прізвище Святий (sic! треба ж успадкувати таке прізвище), що мешкав поруч із Вірменським собором, його приятель Краєвський та ще два співучасники, один з яких Васільєв виявився «випадковим» знайомим з Москви, що в той час дивним чином опинився у Львові. Саме москвича Васільєва слідство кваліфікувало як організатора злочину.
До сьогодні справа не звершена і в ній залишається ще достатньо невідомих. Вкрадено 22 ікони з яких до музею в ході слідства повернено лише 9. Крадіям суд визначив від 10 до 15 років покарання, хоч згідно радянського законодавства за злочини в «особливо великих розмірах», тобто на суму 100 тисяч рублів і більше була передбачена смертна кара. Поза засудженими низовими виконавцями крадіжки так і не було виявлено (чи оприлюднено) канал, яким ікони були перевезені на Захід.
Вже в часи незалежности України до Львівського національного музею повернулися ще 4 ікони. Перша «В’їзд до Єрусалиму» була виявлена в Німеччині під час експонування на виставці приватних колекцій. В результаті непростих переговорів у 1998-2003 між Україною та Німеччиною її таки передано Україні. На той час згідно експертної оцінки її вартість складала 20 тисяч доларів. В липні 2011 московський підприємець (топ-менеджер компанії «Транснафта») Ігор Возняков передав до музею ікону «Покрова Богородиці», на той час оцінена більше 300 тисяч євро. Доля решти 9 ікон невідома і залишається сподіватися, що свого часу й вони повернуться до Львова.
