70 років тому:
17.05.1954 – на горі Березовачка біля с. Зелена на Івано-Франківщині загинув Микола Твердохліб-«Грім; Музика; Петро», майор (за непідтвердженими даними полковник) УПА, провідник ОУН Карпатського краю. Закінчив Станіславську (нині Івано-Франківськ) гімназію, з гімназійних років член Пласту. Навчався у Станіславській торговельній школі. Член ОУН (1930-ті). Призваний до Війська польського, закінчив школу підхорунжих. 1938 повернувся до Станіслава, де частково на кошти за проданий спадок, а також фонди ОУН купив крамницю господарських товарів, яку перетворив на конспіративний зв’язковий пункт організації. В цей час познайомився з майбутньою дружиною Ольгою. Після приходу більшовиків (1939) перейшов у німецьку зону окупації. Закінчив військовий вишкіл ОУН у Кракові, за непідтвердженими даними міг навчатись у школі розвідки Абверу. На початку німецько-радянської війни повернувся до Станіслава, одружився з Ольгою Герасимович, донькою дяка єпархіальної церкви та знову відкрив господарську крамницю, де відновив підпільний пункт зв’язку. Як підпільник під різними приводами уникав фотографуватися, тому пізніше для енкаведистів було непросто скласти портрет провідника для орієнтування. На весні 1943 на Волині очолив партизанський відділ набраний з колишніх учасників української допоміжної поліції. Командував нападом на містечко Горохів, низкою інших зіткнень з німецькими підрозділами, проте отримав поранення та відбув на лікування додому. Влітку 1943 перейшов у підпілля. Командир-інструктор вишкільної підстаршинської сотні старшинської школи УПА-«Олені-1» (від 1.03.1944). Командир Станіславської ВО-4 УПА-Захід у ранзі хорунжого (від 07.1944). Здійснив реорганізацію Воєнної округи, яка з лютого 1945 отримала назву «Говерля». Влітку 1944 від Головного командування УПА та Генерального секретаріату УГВР проводив переговори з командуванням угорських частин про передачу повстанцям зброї та амуніції і припинення репресій проти мирного населення взамін за вільний перехід через Карпати на батьківщину. На посту командира ВО брав участь в плануванні та проведенні бойових акцій, зокрема в січні 1945 очолив одну з найбільших операцій УПА – напад на гарнізон МВС у с. Космач. Повстанці силами близько 1200 стрільців атакували космацький гарнізон чисельністю до 500 солдат, з яких 300 вбито та поранено. На початку 1945 призначений військовим референтом Карпатського обласного проводу ОУН. За вміле командування підвищений до сотника (02.1945), згодом – майора (початок 1946). Попри розформування великих відділів УПА та перехід у підпілля на початку 1946 у складі ВО «Говерля» повноцінні сотні УПА діяли ще до 1947. Від червня 1949 референт СБ Карпатського крайового проводу ОУН. На початку 1950-х залишився практично єдиним представником вищого керівництва підпілля ОУН на Івано-Франківщині, силою обставин перейняв обов’язки крайового провідника ОУН. 12 липня 1952 на горі Межигавурська провів останні збори підпільників, які ще провадили боротьбу та оголосив про припинення використання підпільних зв’язків та діяльність кожної підпільної групи на власний розсуд. Лицар Бронзового Хреста бойової заслуги УПА (1945). Коли чекісти виявили криївку командира впродовж усього дня відстрілювався, знищив усі документи, а відтак разом з дружиною Ольгою останніми кулями застрелились. Живою потрапила в полон Анна Попович-«Ружа». Невдовзі після арешту в кінці травня 1954 Головного командира УПА Василя Кука-«Леміша» підпілля ОУН припинило організований опір. Спорадичні бойові сутички з ще вцілілими підпільниками продовжувалися до кінця 1950-х. Близькі родичі командира загинули в радянських тюрмах та на засланні. Син Твердохліба Ярема (1945 р.н.) перебував з матір’ю до 1947, а коли вона змушена була перейти у підпілля, то віддала на вихованні своїй старшій сестрі. Енкаведисти сподівалися на нього зловити повстанського командира, проте коли ці надії не виправдалися прийомну родину вивезли на спецпоселення, а дитину віддали дитбудинок під прізвищем Дикий. У другій половині 1950-х рідним вдалося розшукати Ярему та забрати хлопчика з дитбудинку. Народився у с. Петрилів на Івано-Франківщині в сім’ї сільських інтелігентів у 1911.
