220 років тому:
7.02(26.01).1804 – у с. Дунаєць на Сумщині народився Микола Маркевич, історик, етнограф, фольклорист, поет, композитор, енциклопедист. Вже у віці 4 роки вмів читати й писати московитською, французькою та німецькою мовами. Закінчив пансіон Головного педагогічного інституту у Петербурзі. Військову службу залишив 1824 у званні поручика та повернувся в Україну. Збирав та вивчав документи часів Козаччини для створення українського енциклопедичного словника, який мав містити історичні, географічні, статистичні, біографічні розвідки про Україну та її видатних діячів. Обсяг підготованої для публікації роботи складав 11 томів по 600 сторінок кожний (опубліковано невелику частину). Автор виданої у Москві «Истории Малороссии» у 5-ти томах від найдавніших часів до кінця 18 століття. Московитські шовіністи вороже поставились до його велетенської праці. Журнал «Библиотека для чтения» звинуватив в написанні історії «мікроскопічної країни» Малоросії, в якій «не більше як мільйон населення та 40 тисяч розбійного козацького війська», а один з найбільших україножерів Віссаріон Бєлінський написав: «Малоросія ніколи не була державою, звідси випливає, що і своєї історії в строгому значенні цього слова не мала». Після виходу в світ «Истории Малороссии» 15 років не друкувався і лише після смерти імператора Миколи І знову почали виходити його твори. У поезії прославляв героїчне минуле України, витворив образ народного співця-бандуриста, оспівував козацьку героїку. До власних поетичних творів писав також музику. Приятелював з Т. Шевченком, поклав на музику його вірш «Нащо мені чорні брови», натомість Шевченко присвятив Маркевичу вірш «Бандуристе, орле сизий». Постійно користав поет з порад Маркевича при створенні поеми «Гайдамаки» та праці над історичними офортами. Укладач українського словника на 45 тисяч слів (залишився в рукописах). Зібрав велетенський архів на 12 тисяч рукописів та оригінальних документів різними мовами, що стосуються історії України – журнал «Отечественные записки» 1851 кваліфікував цей архів як «дорогоцінний матеріал для російської історії». На сьогоднішній день він перебуває у Москві як «русское наследие». Зрозуміло, що його творчість в радянські часи перебувала під негласною забороною. Помер у с. Турівка на Київщині у власному маєтку 1860.
