90 років тому:
14.03.1934 – у с. Тростянець на Івано-Франківщині помер Микола Дерлиця, священник УГКЦ (1892), письменник, етнограф, громадський діяч. Закінчив Тернопільську гімназію та Львівську духовну семінарію. У 1892-1896 душпастирював у селах Львівщини (Заболотці біля Олеська та Ходовичі біля Стрия). Парох у селах Витвиця Болехівського деканату (1896-1921) та Тростянець Долинського деканату (1921-1934). На парафії с. Витвиця заснував хор, осередок «Просвіти», протиалкогольне та протинікотинове товариство «Відродження», кооперативу, ініціював побудову Народного дому (1911), у виборчих кампаніях всіляко підтримував українських кандидатів. Радо ділився з селянами значними знаннями в агрономії, тваринництві, медицині, гігієні, економіці, допомагав незаможнім господарям, запроваджував сучасні технології обробітку землі та привчав до них селян. Записи в церковних книгах (вінчань, народжень, смертей), які мали статус офіційних державних реєстраційних документів перевів із латинської на українську мову. У 1908 відкрив у селі двокласну школу та власним коштом утримував її до початку Першої світової війни. Матеріально підтримав навчання декількох сільських хлопців у духовній семінарії та одного у Празькому університеті. Під час війни комісар у справах сиріт та вдів при Болехівському деканаті. Активна проукраїнська діяльність священника викликала озлобленість в місцевої польської шляхти, тож за їх «підказкою» після поразки ЗУНР в помешканні отця польські жандарми постійно робили обшуки, на декілька днів затримували його, проте завжди духівника визволяли селяни з вилами та ціпами. Відтак через тиск нової влади свяшенника переведено на парафію до с. Тростянець, де була потужна польська громада (1921). Проте влада прорахувалася, бо о. Микола на новій парафії зумів за короткий час налагодити громадсько-просвітницьку працю серед українців та значно піднести національну свідомість парафіян. Ще з часів навчання в семінарії розпочав літературну діяльність, писав оповідання, новели та нариси з життя селян і українського суспільства. Друкувався в журналі «Літературно-науковий вісник» і газеті «Діло», видавав окремі збірки, публікував етнографічні матеріали. Жваво переписувався з українськими письменниками та культурними діячами, про його творчість схвально відгукувались І. Франко, Л. Мартович. На жаль багато рукописів о. Миколи загинуло під час Другої світової війни, вцілілі зберігаються у відділ рукописів Львівської Наукової бібліотеки Національної академії наук України ім. В. Стефаника і до сьогодні не видані. Одружений з Теодорою Долинською, яка самовіддано допомагала священнику в громадській та виховній праці серед селян. На жаль померла молодою (до початку війни 1914). Священник самостійно виховував чотирьох синів: Роман – доброволець УГА, 1946 заарештований радянськими спецслужбами у Празі та засуджений на 10 років таборів, Ярослав – також доброволець УГА, згодом священник, Остап – інженер, культурно-просвітній діяч, член ОУН, 1945 замордований поляками, Теофіл – помер малою дитиною у 1911. На схилі літ о. Микола тяжко хворів. Народився у с. Застав’є, нині у складі с. Баворів на Тернопільщині 1866.
