120 років тому:
24.01.1905 – у с. Дзвиняч на Івано-Франківщині народився Михайло Степаняк-«Сергій; Дмитро; Лекс», юрист, колишній комуніст, чільний діяч ОУН. Закінчив Станіславську (нині Івано-Франківськ) українську гімназію (1918-1926) та юридичний факультет Львівського університету (1926-1931), магістр права (1934). Під час навчання в університеті захопився комуністичними ідеями, член КПЗУ та прокомуністичного Українського селянсько-робітничого соціалістичного об’єднання (Сельроб). Після завершення навчання заарештований польською поліцією, проте за браком доказів у квітні 1934 звільнений. Працівник адвокатської контори в Бережанах (від 1935). На початку першої більшовицької окупації Західної України секретар Бережанської тимчасової повітової управи (09.1939), завідувач загальним відділом Бережанського районного виконавчого комітету (12.1939), секретар Бережанської міської ради (03-04.1940). Перші сумніви в правдивості комуністичних ідей мабуть з’явилися з партійними чистками та погромом українізації на підрадянській Україні в 1930-х, а московсько-більшовицький терор на щойно «визволених» західноукраїнських землях спонукав до остаточного розриву з комунізмом. Весною 1940 зустрівся із прибулим з Кракова представником Проводу ОУН Г. Голяшем-«Беєм» і членом Крайового Проводу ОУН Л. Зацним-«Трояном», які запропонували Степаняку підготувати проєкт формування майбутніх органів державної влади самостійної України. Перейшов на нелегальне становище та впродовж літа-осені 1940 уклав документ про організацію державного устрою Української Самостійної Соборної Держави (1941 затверджений Проводом ОУН та схвалений до практичного виконання). Відповідно до проєкту Степаняка на початку німецько-радянської війни члени ОУН розпочали створення на звільнених від більшовиків територіях органи української державної влади.
Помічник Лева Ребета (заступник прем’єра Українського державного правління Ярослава Стецька), після арешту німцями Ребета (09.1941) обійняв його посаду. Член Ради сеньйорів (створена ОУН(б) за сприяння митрополита Андрея Шептицького) та Української національної ради у Львові (1941-1943). Учасник Першої конференції керівного складу ОУН(б) (кінець вересня – початок жовтня, поблизу Львова). Керівник Крайового Проводу ОУН на Західноукраїнських землях (1941-1943), член Проводу ОУН. Учасник ІІ і ІІІ Конференцій ОУН, ІІІ Надзвичайного великого збору ОУН (21-25.08.1943), член Головної ради ОУН, керівник референтури зовнішніх зв’язків Проводу ОУН. На ІІ-й Конференції ОУН (17-21.02.1943) наполягав на всенародному повстанні проти німців та визволенні українських земель до приходу більшовиків, проте ці пропозиції, з огляду на неминучі велетенські людські жертви, більшість членів Конференції на чолі з Р. Шухевичем відхилили. Перебував у напружених стосунках з Р. Шухевичем та Д. Клячківським. Ініціатор створення опозиційної до ОУН(б) Народно-визвольної революційної організації (06.1944), яка так і не оформилася в поважнішу політичну силу та до кінця року перестала існувати. Затриманий радянськими спецслужбами в лісовому бункері між селами Буща та Дермань на Рівненщині 30.07.1944; при цьому важко поранений киненою в криївку гранатою. Військовим трибуналом військ НКВС Київської области засуджений на кару смерти (1947), яку замінено на 25 років ув’язнення. Покарання відбував у Піщаному таборі Карагандинської области в Казахстані. Звільнений з ув’язнення 1961 через важку недугу. Помер у с. Дзвиняч 1967.
