110 років тому:
15.08.1914 – вже на початку Першої світової війни митрополит Андрей Шептицький уклав меморандум до австрійського уряду «Про майбутній військовий, правовий і церковний устрій російської України в очікуванні зайняття її австрійськими військами», який представляв базові принципи побудови майбутньої Української держави після падіння Московської імперії. На його переконання фундаментом незалежної України мали стати три державотворчі чинники: європейська правова база, національна армія та національна Церква. Для цього пропонувалося використати тогочасне австрійське законодавство, що мало гарантувати перебування України в європейському правовому просторі. Основою державного устрою мав стати відроджений інститут гетьманства. Українські етнічні землі необхідно «найповніше відірвати від Росії і надати їм характеру національної території». Для цього треба буде відродити всі традиції, що їх Московія придушила. Військо на думку митрополита має будуватися «на традиціях запорозьких козаків, бо ці традиції ще живі на Україні і мають чисто національний характер». Найважче в конфесійно поділеній Україні було розв’язати релігійне питання, проте й тут владика запропонував второпне рішення. Українську Церкву на східноукраїнських землях потрібно вивести з-під московитського церковного проводу, «залишаючи народові все, що могло б бути дороге йому під оглядом обряду і звичаїв, підносячи рівень кліру, звільняючи його від тяжкого ярма синоду». «Православіє Церкви» має бути збереженим в усій його повноті, треба тільки очистити його від московських впливів. Православна Церква має бути самоправною, автокефальною.
Проте вже невдовзі реальний хід війни виявився цілковито протилежним від того, як державці уявляли собі його на початку. Лише з розвалом імперій під час революційних подій у світі цей проєкт Шептицького став актуальним і реальним для здійснення. Тільки на жаль соціалісти та популісти на Великій Україні, заколисані облудливими й пустопорожніми соціальними лозунгами та відвертою й цинічною брехнею московитів про єднання «братніх народів», виявилися нездатними його осягнути, а відповідно й проігнорували. Симптоматичним в цій історії є те, що духовна особа та церковний діяч митрополит Андрей ще задовго перед початком пізніших трагічних подій на українських землях добре розумів значення національного війська для захисту прав і свобод народу. Натомість соціалісти, що в 1917-1918 роках опанували владу у Києві (на чолі з Винниченком), після чотирьох років досвіду світової війни й початку революції, робили все можливе й неможливе, щоби нищити українську армію.
21 серпня 1914 митрополит Андрей Шептицький звернувся до кліру й вірних з пастирським листом, у якому наголосив, що мета Московії знищити український національний рух та закликав вірних стати в обороні держави. 3 вересня 1914 Львів окупували московські війська. Під час обшуків у митрополичих палатах царські нишпірки знайшли цей меморандум і він став одним із аргументів ув’язнення та депортації митрополита вглиб Московії.
