170 років тому:
4.08(23.07).1854 – у с. Заньки на Чернігівщині народилася Марія Заньковецька (з дому – Адасовська, у шлюбі – Хлистова), акторка, театральна діячка, Народна артистка УСРР (1923). Походила зі збіднілого українського шляхетського роду. Батько володів оксамитовим баритоном, Марія мала сильне мецо-сопрано, тож вже відмалку для гостей влаштовували сімейні концерти. З десяти років навчалася у приватному пансіоні Осовської у Чернігові. Вчилася добре, брала участь в аматорських спектаклях. Мала намір вступати до консерваторії та стати співачкою, проте батьки не погоджувалися, оскільки вважали цю професію непристойною. В той час шанувальник її співу офіцер Олексій Хлистов запропонував вийти за нього заміж та пообіцяв усіляко підтримувати її талант і сприяти мистецькому зросту. Так у 1875 дівчина вийшла заміж та виїхала з ним до фортеці Бендери в Бессарабії. Там відбулася її перша зустріч з унтер-офіцером Миколою Тобілевичем, більш знаним за псевдонімом Садовський. Коли чоловіка перевели у Свеаборг (передмістя Гельсінкі) Марія отримала можливість брати уроки вокалу в місцевому відділенні Петербурзької консерваторії. Але після захворювання на дифтерит значно погіршився тембр голосу, тому від співацької кар’єри довелося відмовитися. Не склалося також і подружнє життя з чоловіком, який відразу після шлюбу забув про свої обіцянки та розглядав дружину як атрибут приватного родинного життя; під час одного із сімейних скандалів він побив вагітну Марію, наслідком чого вона втратила дитину та стала неплідною. У березні 1888 церковний шлюб Олексія Хлистова та Марії Адасовської було розірвано, а оскільки Марія будь-якою ціною бажала цього розлучення, то взяла вину на себе (звинувачення у перелюбі) й втратила право на повторний шлюб.
На театральній сцені під псевдонімом Заньковецька (від назви села, де народилася) дебютувала у жовтні 1882 в трупі першого українського професійного театру Марка Кропивницького в м. Єлисаветград (нині Кропивницький) у ролі Наталки в п’єсі І. Котляревського «Наталка-Полтавка». Вже невдовзі гастролі 1886-1888 принесли акторці світову славу. На одній з вистав її гру побачив імператор Олександр ІІІ та передав пропозицію стати актрисою імператорського театру з велетенською як на ті часи платнею у чотири тисячі рублів. Відповіддю на заманливу пропозицію вінценосного була мовчанка. Згодом їй ще декілька разів пропонували грати на петербурзькій сцені, а одного разу в присутності великої кількості людей це озвучив критик Олексій Суворін, на що українка Марія з гідністю відповіла: «Наша Україна занадто бідна, щоб її можна було покинути. Я дуже люблю її, мою Україну, її театр, щоб прийняти вашу пропозицію».
Виступала в українських театральних трупах М. Кропивницького (1882-1883, 1885-1888, 1899-1900), М. Старицького (1883-1885), П. Саксаганського та І. Карпенка-Карого (1900-1903), Ф. Волика (1903-1904), О. Суслова (1903), у Руському народному театрі у Львові (1903-1905), театрі М. Садовського у Києві (1907-1909). Керувала аматорськими театральними гуртками в містах Ніжин та Кролевець (1909-1915). У цей період непрості особисті стосунки склалися в Марії з Миколою Садовським. Вони були взаємно закохані, біля Києва купили невеликий хутір (назвали «Марусин курінь»), на якому зупинялися після завершення чергових гастролей, проте через постійні зради невінчаного чоловіка змушена була покинути його та до останку днів своїх не могла йому пробачити невірності.
В часи революції продовжила виступати містами України, даючи вистави за найнижчими цінами. На нещастя на похороні матері застудилася, захворіла на запалення легенів, що в подальшому спровокувало розвиток туберкульозу. Враховуючи її визначні заслуги в царині української культури Рада міністрів та гетьман Павло Скоропадський призначили актрисі довічну державну пенсію. У 1922 на державному рівні відсвятковане 40-річчя її сценічної діяльности і Заньковецька стала першою, кому присвоєно звання Народної артистки (12.01.1923). Зіграла понад 30 ролей, знялася у декількох кінофільмах. Справила велетенський вплив на розвиток української драматургії та становлення українського театру. Востаннє вийшла на сцену 15 грудня 1922. Мешкала в Києві з родиною своєї племінниці Наталії Волик (з дому Адасовська), в останні роки майже не вставала з ліжка. Померла у Києві 4.10.1934.
Її майстерністю захоплювалися режисери Костянтин Станіславський і Володимир Немирович-Данченко, письменники Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький, Павло Тичина, Максим Рильський, Лев Толстой, Антон Чехов, фізіолог Іван Павлов та багато інших знаних і простих поціновувачів, а Микола Скліфосовський на її вистави неодмінно приводив студентів, щоби наочно продемонструвати психічні стани людини. Композитор Петро Чайковський надіслав незрівняній акторці лавровий вінок з написом: «Безсмертній – від смертного», а письменник Антон Чехов у захопленні висловився: «Заньковецька – страшна сила. Це королева, яку Україна не забуде.».
