70 років тому:
17.10.1954 – у с. Рудки на Львівщині народилася Марія Шведа, активна учасниця підпілля УГКЦ, вбита за віру озвірілими кадебістами. З батьками, старшою сестрою та молодшим братом мешкала у с. Яремків. Любов до Бога та християнський світогляд був сформований матір’ю. Змалку брала участь в підпільних богослужіннях, які відправлялися на приватних помешканнях, нерідко вночі. Провадили богослужіння священники катакомбної УГКЦ о. Микола Волосянко, о. Євстахій Смаль, о. Петро Періжок. Закінчила школу у с. Вишня (1962-1970), навчалася в Будівельному технікумі у Брюховичах, який згодом залишила. Працювала робітницею у Львові на фабриці «Прогрес» (1972-1975), згодом заводі телеграфної апаратури (1975-1982). В місті всеціло включилася в діяльність катакомбної Церкви та допомоги підпільним священникам. В цей час українським греко-католицьким душпастирям винятково сприяв Римо-Католицький Костел, якому влада хоча й дозволила функціонувати легально, проте все ж був значно обмежений режимом у здійсненні християнського служіння. У ті часи римо-католицька катедра у Львові стала прихистком також для багатьох українців, які не бажали приймати московське (за словами людей «кагебістське») православ’я. Тут часто сповідали українські підпільні священники, тут пильно приглядалися до молільників та підбирали кандидатів для служіння у підпіллі. Примітно, що українці, які вимушено ходили до «польського костелу» все ж не втрачали своєї національної ідентичности. Марія спочатку час до часу, а відтак щоденно відвідувала богослужіння у костелі, де щодня відправлялася Божественна Літургія, що було нетиповим для православних храмів, особливо по селах чи містечках.
Життя в підпіллі мало свої неписані правила. Оскільки КДБ зосереджувало увагу на викритті катакомбних священників, то всі священничі речі, необхідні для звершення богослужінь, окремо переносили довірені жінки або дівчата, вони ж були «зв’язковими» між духівниками та вірними. Марія допомагала о. Петрові Періжку, вручну переписувала молитовники, оскільки в країні було заборонено друкувати релігійну літературу. Ймовірно через о. Петра познайомилася із сестрами Згромадження св. Йосифа, мала намір вступити до підпільного монастиря, проте на той час сестри не брали кандидаток. Приблизно у 1979 перейшла жити до сестер-йосифіток. За свідченнями тих, хто знав Марію була тихою, непомітною, винятково побожною, в родині любила говорити про Бога та водночас веселою, життєрадісною, не відстороненою від життя з його непростими відносинами. Щоби не привертати зайвої уваги вдягалася скромно, проте охайно та зі смаком. Однак не змогла уникнути уваги спецслужб і за нею було встановлено стеження (зрештою настільки непрофесійно, що проста дівчина змогла це помітити).
29 вересня 1982 біля оперного театру Марія зустріла о. Петра, вони сіли в трамвай, як за ними відразу заскочили двоє чоловіків, що здійснювали стеження. На площі Привокзальній вони вийшли, сіли на лавку в скверику біля церкви св. Єлизавети та Ольги (тоді недіючий костел перетворений владою на склад) і невдовзі до них підійшли двоє чоловіків під видом «дружинників» та попросили в о. Петра показати документи. Марія взяла сумку зі священничими речами і спробувала непомітно вислизнути. Кадебісти наздогнали дівчину, яка забігла в будинок № 10 по тодішній вулиці Тургенєва, нині Героїв УПА. Один з них двічі вдарив беззахисну дівчину кастетом по голові. На крик вийшли сусіди, нападники з сумкою втекли, а непритомну дівчину не гаючись завези в лікарню, проте через півтори години вона померла. Працівники держбезпеки затримали о. Петра, спершу намагалися звинуватити його у вбивстві. Навіть через кілька днів на зборах працівників заводу, де працювала Марія прийшов «поважний мужчина» і заявив, що «Марія Шведа ходила до катедри, належала до секти, їй доручили важливе завдання, якого вона не виконала і тому ксьондзи її вбили, бо боялися, щоб вона їх не видала». Очевидно в ці нісенітниці неможливо було повірити, тому справа до сьогодні залишилася нерозкритою.
Лише на п’ятий день тіло віддали рідним. Поховали 4 жовтня у рідному селі Яремкові. Хоронив о. Людвік Камілевський з львівської катедри; з огляду на реальну загрозу арешту греко-католиці священники не могли відслужити чин похорону. Навіть польський ксьондз мусів отримати спеціальний дозвіл, який декілька разів «перевіряла» міліція. Були на похороні також перебрані в цивільне працівники КДБ та міліції; зрештою а чим іще могли тоді займатися спецслужби. В часі похорон міліція спробувала затримати о. Людвіка, проте люди відбили священника. В останньому слові о. Людвік наголосив присутнім, що не за Марійку треба молитися, а до Марійки, бо її вічність у раю є запевнена. У 2001 започатковано беатифікаційний процес проголошення Марії Шведи блаженною. В папській каплиці у Ватикані на великій настінній мозаїці, створеній з нагоди 50-літнього священничого служіння Івана Павла ІІ, серед мучеників за Христову віру зображена також українка Марія Шведа. І тільки львівські владоможці, незважаючи на прохання Церкви, не схотіли перейменувати одну з вулиць іменем безстрашної, й віримо, що невдовзі блаженної, Марії.
З листа Марії Шведи чоловікові своєї сестри Онисимові (лютий 1982): «Працюй, поки час, не відкладай на завтра! […] Чини добрі діла, сьогодні маєш час заробити собі на вінець слави в небі […]. Час втрачений – навіки втрачений».
