80 років тому:
30.07.1944 (в літературі також 5.08.1944) – у криївці біля с. Дермань на Рівненщині під час облави НКВС загинув Леонід Ступницький-«Гончаренко; Шиманський», підполковник Армії УНР, генерал-хорунжий УПА (посмертно). Походив з національно свідомої сім’ї. Закінчив гімназію у м. Сквира та агрономічний факультет Київського університету. Останнє звання в московитській армії поручник, в.о. командира роти. Коли царські війська окупували Галичину разом з іншими старшинами українцями з духовною та продуктовою підтримкою відвідав хворого Івана Франка. Після Лютневої революції 1917 учасник українізації царського війська, військових з’їздів у Києві, придушення більшовицького путчу на заводі «Арсенал». Підполковник Армії УНР, помічник командира 4-го Київського кінного полку 4-ї Київської дивізії Армії УНР (1919-1920). В Другому зимовому поході Армії УНР (11.1921) командир окремого кінного загону Волинської групи Юрія Тютюнника, на чолі якої здобув Коростень та визволив з більшовицької в’язниці 470 заарештованих (переважно селян). З 1922 оселився в Острозі, працював агрономом на Бабинському цукровому заводі (с. Колесники). Одружився з вчителькою Лідією Беднарською (1922), в шлюбі народилися сини Юрій і Сергій. Коли Волинь опанували більшовики із старшим сином намагався перейти кордон в німецьку зону окупації, проте був поранений і схоплений прикордонниками. Видавав себе за поляка, що пробирався додому до Варшави. Засуджений на 3 роки позбавлення волі, але у в’язниці польський ксьондз доніс енкаведистам, що Ступницький провадив антирадянські розмови з в’язнями, тому термін збільшено до 5 років. Утримувався у в’язниці Бреста, на початку німецько-радянської війни вийшов на волю. Дружину, тещу та меншого сина Сергія у 1940 більшовики вивезли в Казахстан, де жінки померли, а Сергія віддали в сиротинець. На початку німецької окупації командир Першого українського полку ім. Холодного Яру (фактично підстаршинської школи) у Рівному (07.-08.1941), невдовзі розпущеного гітлерівцями. Керівник суспільної опіки УЧХ у Рівному (07.1941-03.1943), брав участь в розслідуванні комуністичного терору в Рівному у 1939-1941. Керівник відділів воєнізованої протипожежної охорони, комендант поліційної школи у Рівному (1942-03.1943). Від березня 1943 з сином Юрієм в УПА. Шеф штабу ВО-2 «Заграва» (05.-07.1943), організатор підстаршинських і старшинських шкіл, викладач тактики в старшинській школі УПА «Дружинники» (з 07.1943). Шеф Військового штабу УПА (07.-11.1943). Після перенесення Головного штабу УПА в Галичину командир самооборонних кущових відділів на ПЗУЗ (1944). Шеф Крайового військового штабу УПА-«Південь» (від 05.1944). Учасник боїв з гітлерівцями та більшовиками. Організував перехід української допоміжної поліції до УПА, займався розбудовою повстанської армії, опрацював плани переходу відділів УПА-«Північ» через лінію фронту. Під час облави НКВС затриманий разом із сином Юрієм. Майстерно зігравши роль простого дідуся зумів вибратися на волю, сина (під чужим прізвищем) засудили на 10 років ув’язнення. В криївці, де перебували полковник Ступницький з двома повстанцями енкаведисти кинули гранату. Ті, хто вцілів застрелили себе з пістолета. Через три дні селяни похоронили героїв у с. Дермань. Вороги тричі знищували хрест на могилі і тричі вночі люди поновлювали. Рішенням УГВР (27.04.1945) посмертно підвищений до генерал-хорунжого з датою старшинства 30.08.1944. Народився у с. Романівка на Житомирщині 1891.
