100 років тому:
20.05.1924 – в Одесі у злиднях помер Йосип Тимченко, механік-винахідник. Навчався у механічних майстернях Харківського університету. Почав працювати чорноробом в Одеському пароплавстві, а вже з 1880 керував механічними майстернями Новоросійського університету в Одесі. Для втілення великого числа задумів пішов на ризик, узявши велетенський кредит на будівництво сучасної великої майстерні. Ризик оправдав себе, оскільки майстерня отримала велику кількість приватних замовлень. Винахідник облаштував обсерваторію, метеорологічну станцію, у 1890 опрацював масштабний проект підігріву і подачі лікувальних грязей Куяльницького курорту. За різні винаходи вже на той час отримав 4 золотих і 3 срібні медалі міжнародних виставок. Автор оригінальних автоматичних метеорологічних, фізичних і астрономічних приладів, зокрема пристрою для перевірки манометрів парових котлів (1875); до того їх возили перевіряти в Шотландію); електричного годинника; електричного сигналізатору для телеграфних дротів та апарату для визначення пошкодження рейок на залізниці; корабельних двигунів; низки автоматичних метеорологічних приладів; макету першої в світі телефонної станції; апаратів (за співавторства проф. М. Любимова) для аналізу стробоскопічних явищ; механічних програмних пристроїв для Одеської обсерваторії; спеціальних приладів та інструментів для мікрохірургії в офтальмології та багато інших.
Влітку 1893 (а це за два роки до славнозвісного відкриття братів Люм’єр) для московського професора Миколи Любимова сконструював важливу деталь для стробоскопу, яка подібно до програмного пристрою задає команди для інших з’єднаних з нею пристроїв. Цей скачковий механізм Тимченко назвав «равлик» (подекуди використовують «слимак») і під цією назвою деталь увійшла в історію технічних винаходів. На основі цього механізму разом з приятелем, інженером, одеситом Михайлом Фрейденбергом, Тимченко сконструював перший в світі кіноапарат, названий «кінетоскопом», який використовував не кіноплівку, але дискову фотопластинку. У листопаді 1893 в одеському готелі «Франція» вперше публічно продемонстровано два кінофільми зняті кінетоскопом на одеському іподромі: «Вершник» та «Метальник списів». Демонстрація з успіхом тривала від 7 листопада до 20 грудня, а преса описувала це диво тодішньої техніки як «художня виставка живих фотографій, що рухаються з допомогою електричної машини». 9 січня 1894 в Москві на 9-му з’їзді лікарів і натуралістів Московитської імперії на засіданні секції фізики також демонстровано фільми Тимченко. Для порівняння брати Люм’єр оприлюднили свій паралельний винахід лише 28 грудня 1895. Український винахідник розцінював власне творіння як «другорядне» тож не запатентував свого винаходу. До того ж на відміну від французів не мав коштів на виробництво кінетоскопів, а московитські чиновники не надто розумілись на новинках техніки. Натомість брати Люм’єр у лютому 1895 отримали патент і активно просували свій винахід на ринку, тому і вважаються в світі винахідниками кінематографу.
1909 керівництво університету звільнило видатного механіка та забрало побудовану ним двоповерхову майстерню для перепрофілювання під протичумну лабораторію, проте з початком Першої світової війни його розум раптом знову став потрібним імперії і йому повернули майстерню. У той час Тимченко сконструював верстат, який виготовляв патрони втричі швидше як існуючі. У 1920 радянська влада розформувала Одеський університет. Винахідник звертався до більшовицької влади з проханням повернути власний дім і майстерню, проте пролетарські чинуші колишнього кріпака потрактували як «буржуя» і відмовили. Народився у с. Окіп на Харківщині в родині кріпака 1852.
Похований на Другому (Християнському) міському кладовищі. 2007 на могилі встановлено скромний пам’ятник. Ось тільки напис чомусь виконано московитською мовою, ніби вторуючи московськомовній Вікіпедії та всім іншим їхнім літературним джерелам про «великого русского механика-изобретателя» з впертим українським прізвищем Тимченко. До того ж сконструйований ним кінетоскоп імперські вори дбайливо зберігають в сховищах Політехнічного музею в Москві, як артефакт, що мав би засвідчувати досягнення «русской технической мысли», хоч насправді він у котрий раз підтверджує злодійську ментальність ординців-московитів.
