130 років тому:
22.09.1894 (в літературі також 28.08 і 9.09.1894) – у с. Луковисько на Холмщині, нині в Польщі народився Йосиф Оксіюк, архиєпископ УАПЦ, соратник Київського митрополита Василя Липківського, богослов, каноніст, патролог, церковний історик. Батьки працювали вчителями гімназії. Закінчив духовну семінарію у м. Холм (1910-1914) та Київську духовну академію (1914-1918), магістр і кандидат богослов’я. Викладач патрології у Київській духовній академії (1918). В період Української Держави приват-доцент Українського державного університету в Кам’янці-Подільському (1919), викладав історію Церкви. Член Українського православного Кирило-Мефодіївського братства, перекладач богослужбових книг українською мовою. За більшовицької влади викладач загальної історії Кам’янець-Подільського інституту народної освіти (1921-1922), звільнений за українську патріотичну позицію. Одружився з Ніною Іларіонівною, в шлюбі народилася донька Анастасія (1921). У травні 1922 хіротонізований на священника, 4 червня митрополитом Василем Липківським та Вінницьким архиєпископом Іваном Теодоровичем хіротонізований на єпископа Кам’янець-Подільського УАПЦ (1922-1923).
На початку 1923 Всеукраїнською Православною Церковною радою (ВЦПР) скерований до Харкова. Архиєпископ Лубенський УАПЦ (1923-1928), проявив себе як ревний душпастир. У 1924-1925 написав монографію «Українська Православна Церква в княжі часи» (рукопис знищений в НКВС), здійснив низку перекладів з грецької, написав інші праці. У 1925 головував на засіданні Вищого Церковного Суду з розслідування підривної роботи єпископів Братства «Діяльна Христова Церква» (інспіроване ДПУ УСРР) та виключення їх з УАПЦ. Більшовики заборонили владиці два роки виїздити з Лубен і Миргороду.
Учасник підготовки Другого Всеукраїнського Православного Церковного Собору (17-30.10.1927). На соборі ДПУ інспірувало усунення В. Липківського від уряду Митрополита Київського. Владику Йосифа рекомендовано на гідність Митрополита, проте він відмовився. Обраний другим заступником нового Митрополита Київського і всієї України Миколи Борецького та членом ВЦПР. Архиєпископ Полтавський (1928-1933) згодом також і Миргородський. Після ліквідації УАПЦ (1930) працював на цивільних роботах, жив у крайній нужді, перебував під постійним наглядом ДПУ. Дослідники подають різні роки арешту – 1931, 1935 або 1937. Засланий у більшовицький концтабір на Колимі.
Звільненню з концтабору посприяла стрімка церковна кар’єра його брата Макарія (в світі Михайло), якого 22 квітня 1945 в Москві хіротонізовано на архиєпископа Львівського і Тернопільського Московитської Православної Церкви (РПЦ). Макарія НКВС призначило організатором Львівського псевдособору 1946 на якому окупаційний комуністичний режим ліквідував, а фактично загнав у підпілля, Українську Греко-Католицьку Церкву. Коли функціонери НКВС запитали в нього, що йому для цього потрібно, то він відповів: «Потрібно, щоби звільнили мого брата і відправили його до Львова моїм помічником». За декілька днів перед псевдособором 3 березня 1945 Йосифа Оксіюка звільнено. Секретар свого брата архієпископа РПЦ Макарія, літературний редактор «Православного вісника», що видавався у Львові. У 1951 чекісти скерували Макарія на предстоятеля Польської Православної Церкви, проте Константинопольський патріархат не визнав цього призначення. У 1960 Йосифа Оксіюка реабілітовано. У 1968 «Православний вісник» перенесено до Києва, тому разом з родиною перебрався в столицю, отримав квартиру на Подолі. Після повернення з концтаборів став украй замкненим, уникав будь-яких розмов на теми свого минулого. Від 1975 і до останніх днів з огляду на вік працював переважно вдома. На доручення митрополита Філарета здійснював переклад Біблії українською мовою. В часи розвалу комуністичної системи львівський протоієрей Володимир Ярема, який вийшов з підпорядкування РПЦ (19.08.1989), приїхав до Києва та переконував Оксіюка як колишнього архиєпископа та носія хіротонії «давньої» УАПЦ очолити відроджену УАПЦ, проте отримав коротку відповідь: «Дайте мені спокійно померти». У 1991 до нього приїхав син закатованого священника УАПЦ Микити Кохна, голова Українського православного братства ім. митрополита Василя Липківського у США Валентин Кохно з проханням розповісти про часи відродження УАПЦ у 1920-х та записати спогади, проте Оксіюк не захотів розмовляти і весь час простояв обернений обличчям до вікна. Помер у Києві 1991. Через затворницький спосіб життя його смерть сталась непоміченою в суспільстві. В літературі помилково вказуються місце його смерти Львів або Варшава.
