100 років тому:
3.09.1924 – у с. Угринів Долішній на Івано-Франківщині помер Йосиф Гурик, селянин, громадсько-культурний та політичний діяч. Після служби в австрійському війську, де отримав освіту, вивчив німецьку мову та опанував мулярське ремесло – будівничий мостів. 1877 вступив до новоствореної Станіславської (нині Івано-Франківськ) філії товариства «Просвіта». Співорганізатор великого кооперативного господарства, ініціатор створення читалень «Просвіти» та кредитових товариств на Покутті. Активний учасник практично всіх національних акцій на Станіславщині. Був добрим промовцем, здобув славу захисника селянських та національних народних прав. Двічі обраний послом до Галицького Сейму (1889-1895 і 1901-1907), член «Руського соймового клубу». Коли на виборах 1901 українські священники віддали свої голоси за провладного кандидата, то лише один о. Володимир Озаркевич голосував за Гурика. Після виборів єпископ Юліян Пелеш викликав о. Володимира, але замість докорів поцілував його в голову і сказав: «Ти один, сину, маєш характер». Народився у с. Угринів Долішній 1853.
Із спогадів Костя Левицького про Гурика: він був «добрим бесідником і розумним заступником нашого селянства. Йосиф Гурик був вихованцем нашої народної організації в Станиславівщині та цінним добутком парламентарним, так що й поляки до нього відносилися з повним респектом».
Із статті відомого польського журналіста Вільгельма Фельдмана (1902): «Хто чув, як говорить Гурик, Новаківський, Остапчук, які зовсім не уступають Вуйцікові чи навіть Бойкові (трибунам польського селянства), той мусів набрати подиву й пошани до інтеліґенції і розумових здібностей українського народу».
