130 років тому:
27(15).11.1894 – у с. Жорнокльови на Черкащині народився Іван Падалка, живописець, графік, педагог; у 1920-х внесений до списку сотні найкращих художників Європи ХХ століття. Завдяки стипендії, яку виклопотав місцевий шляхтич Лісаневич поступив до художньо-промислової школи ім. М. Гоголя у Миргороді (1910-1912). Навчався в Опанаса Сластіона, належав до найкращих учнів школи. Проте за організацію учнівських виступів та демонстрації з гаслами «Геть царя!», читання української преси був виключений зі школи з формулюванням «за атеїзм і неповагу до духовної особи». За сприяння О. Сластіона півроку працював у майстернях при Полтавському етнографічному музеї; виготовляв копії українських килимів для ткацької майстерні Ханенків на Київщині. Продовжив навчання у Київському художньому училищі І. Селезньова (1913-1917) та в майстерні Михайла Бойчука і Василя Кричевського Української академії мистецтв (1917-1920). У 1922 одружився з художницею Марією Пасько, родом із Миргорода; в шлюбі народився син Євген.
Викладач малюнку по кераміці в Миргородському художньо-керамічному технікумі ім. М. Гоголя (1920-1922), відтак у Межигірському керамічному технікумі (1922-1925) та Харківському художньому технікумі (1925-1934), який згодом реорганізовано у Харківський художньо-промисловий інститут. Професор живопису Київського художнього інституту (1934-1936). Учасник міжнародних мистецьких виставок: 1928 – Кельн, 1929 – Амстердам, 1929 – Вінтертур у Швейцаріїї, 1930 – Стокгольм, Осло Данціг, Венеція, Цюрих, Берн, Берлін, Відень, Лондон, Кембридж, Оксфорд, Манчестер, Ліверпуль, 1931 – Цюрих, Берн, Женева, Базель, Прага, Париж, 1932 – Японія, Венеція, Цюрих, 1933 – Варшава, Копенгаген. Автор низки теоретичних праць в галузі мистецтва. 30 вересня 1936 заарештований працівниками НКВС із абсурдним звинуваченням «пропаганди націоналістичного формалізму». Під час арешту конфісковано особистий архів, який згодом було знищено. Розстріляний у Києві в тюрмі НКВС 1937. Тіло закопано у Биківнянському лісі. 4 жовтня 1937 заарештовано дружину Марію Пасько, а 14-річного сина відправлено в дитячий будинок у Куйбишев. Дружина утримувалася в неволі 21 рік, працювала щодня без вихідних (лише 2 вихідних на рік), після звільнення повернулася в Україну, проте сина розшукати не вдалося. Померла у Кременчуці у 1991.
