Світ вшановує пам’ять великого українця, А скільком українцям відоме його ім’я.
Відмовився від професорської платні на користь викладачів, що мали мінімальну заробітну плату.
170 років тому:
15.05.1854 (в літературі також 5.05.1854) – у с. Зарубинці на Тернопільщині у священничій шляхетській сім’ї гербу Корчак народився Іван Горбачевський, хемік, біохемік, гігієніст, епідеміолог, громадсько-політичний та освітній діяч. Дійсний член НТШ (1899) і голова його Математично-природописно-лікарської секції (1911-1918), Чеської академії наук та уміння (1912), академік ВУАН (1925), кандидат на Нобелівську премію з фізіології та медицини (1911). Навчався у Тернопільській класичній гімназії (1864-1872), де був керівником таємного українського гуртка «Громада». З відзнакою закінчив лікарський факультет Віденського університету (1873-1877), доктор медицини. В часі навчання в університеті став головою українського студентського товариства «Січ» (1875-1877), членом німецького наукового товариства, демонстратором а невдовзі асистентом Інституту лікарської хемії при університеті. Світове визнання молодого вченого приніс синтез сечової кислоти (1882) чого до нього не могли здійснити найвідоміші вчені в галузі хемії – тоді існувало навіть переконання, що її неможливо добути поза живим організмом. Завдяки цьому вчений отримав запрошення обійняти посаду професора та очолити кафедру фармакології Празького університету (1883-1917). Перший науковий здобуток в Чехії встановлення непридатности для споживання води з річки Влтава, що в подальшому дозволило застерегти від поширення численних епідемій. Член Найвищої державної санітарної ради Чеського Королівства (1906-1917) та низки європейських наукових товариств. Багатолітній декан медичного факультету та ректор (1902-1903) Карлового університету у Празі. Почесний президент Українського лікарського товариства (1910). Голова Найвищої ради здоров’я Австро-Угорщини (з 1906), довічний член Палати панів (шляхтичів) Австрійського парламенту (1908-1918), дійсний таємний радник імператора (з 1908).
Впродовж усього життя жив інтересами України і як тільки міг працював для української справи. Перед Першою світовою війною активно долучався до боротьби за відкриття українського університету у Львові. Домагався відкриття українських шкіл у селах й містечках Галичини. У 1902 спільно з професором Іваном Пулюєм створив товариство і фонд «Українська громада» (проіснувало до 1939), метою яких була підтримка українських студентів, що навчалися у Празі, а від початку Першої світової війни з іншими українськими вченими заснував Комітет допомоги українським біженцям. У 1914-1918 активний член Української парламентської репрезентації. Ініціатор створення і перший в світі міністр охорони здоров’я (1918) в Австро-Угорській імперії, за аналогією якого почали творитись подібні міністерства в Англії, Франції та інших державах. Проте в жовтні 1918 публічно відмовився від цієї почесної посади на знак протесту проти схвалення більшістю членів міністерської ради домагань поляків окупувати українську Галичину. У 1925 співзасновник та голова управи Музею визвольної боротьби України в Празі; у 1945 всі понад 700 тисяч експонатів радянські спецслужби вивезли до СРСР і до сьогодні їхня доля невідома. У 1939 співорганізатор і голова Комітету оборони Карпатської України у Празі, який зібрав понад 150 тисяч корон для «Карпатської Січі» на військові потреби. Активно працював і в царині національної науки. Радянська влада запрошувала його на посаду професора Харківського університету, проте крім технічних наук він ще й добре розумівся на суспільних і політичних процесах тож інтелігентно відмовив – це зрештою врятувало йому життя, коли в ході погрому українізації більшовики фізично знищували усіх місцевих і запрошених з-за кордону науковців. Натомість на еміграції став співзасновником, професором і ректором (1923-1924, 1931-1935) Українського вільного університету в Празі; на початку 1930-х саме Горбачевський врятував УВУ, вирішивши питання його фінансування. Працював професором в Українському високому педагогічному інституті ім. Драгоманова та Українській господарській академії в Подєбрадах. Плату за викладання в Українському педагогічному інституті віддавав в український студентський допомоговий фонд, а коли 1925 став отримувати державну пенсію, то відмовився від професорської платні на користь викладачів, що мали мінімальну заробітну плату. Як член Українського академічного комітету (заснований 1925) ініціатор та організатор Першого (1926) і Другого (1932) українських наукових з’їздів. В цей період став одним з творців новітньої української наукової термінології.
Автор великої кількості наукових праць і відкриттів, переважно в галузі біологічної хемії, за які відзначений найвищою нагородою Австрії – орденом Залізної Корони (1898), численних підручників чеською та українською мовами. Одружений з Емілією Білінською (1881), в шлюбі народилося 2 доньки. Помер у Празі 1942. Похований біля дружини на празькому цвинтарі «Шарка».
ЮНЕСКО оголосила 2004 роком Горбачевського. Уся Європа вшановує пам’ять великого науковця, споруджують йому пам’ятники, меморіальні таблиці. А скільком українцям відоме ім’я Івана Горбачевського?
