140 років тому:
16.08.1884 – у с. Костобобрів на Чернігівщині народився Ісаак Мазепа, прем’єр-міністр уряду УНР періоду Директорії. Батько відомої художниці Галини Мазепи. Навчався у Новгород-Сіверській повітовій бурсі, духовній семінарії в Чернігові, на природничому факультеті Петербурзького університету (1904-1910). Активний діяч Української студентської громади у Петербурзі, член Революційної української партії (1905), відтак Української соціал-демократичної робітничої партії (1906). У Петербурзі одружився із студенткою Медичного жіночого інституту Наталею Сінгалевич (загинула з двома внуками 1945 у Німеччині під час американського бомбардування). Працював агрономом, займався розбудовою партійних структур. Після Лютневої революції 1917 в Московії член Катеринославської міської думи та Катеринославської Ради робітничих і селянських депутатів, керівник Катеринославської губернської революційної ради (з квітня 1918), політичний діяч з активною проукраїнською позицією, редактор органу УСДРП «Наше слово». За Директорії міністр внутрішніх справ (9.04.1919-3.05.1920) та голова Ради народних міністрів УНР (29.08.1919-26.05.1920). На чолі уряду опинився у винятково важких умовах нерівної боротьби одночасно проти більшовиків і денікінців, однак зумів забезпечити його плідне функціонування. З листопада 1920 мешкав у Львові, редагував місячник «Соціалістична думка», 1923 переїхав до Чехо-Словаччини, де до нього приєдналася родина. Доцент ботаніки в Українській господарській академії в Подєбрадах, захистив докторську дисертацію при УВУ у Празі, активно займався політичною діяльністю. 1936 відмовився прийняти чеське громадянство, яке було умовою отримання постійної роботи. При цьому він аргументував: «Що скажуть українці, коли довідаються, що колишній прем’єр став громадянином іншої держави». Співкерівник Закордонного комітету УСДРП, член Виконавчого комітету робітничого і соціалістичного інтернаціоналів. Після війни професор Українського технічно-господарського інституту в Мюнхені (1946). Керівник підготовчої комісії зі створення Української національної ради – передпарламенту УНР в екзилі (1947), співзасновник УНРади (1948), голова уряду УНР в екзилі (19.06.1948-01.1952) та одночасно міністр закордонних справ. Засновник і керівник Української соціалістичної партії (1950). Перебував під стеженням з боку агентів МДБ СРСР. Автор наукових праць про рослинний світ Карпат та публікацій з історії національно-визвольної боротьби в Україні. Помер у м. Авґсбурґ у Західній Німеччині 1952.
«Він не шукав ні слави, ні багатства, уникав, щоб про нього писала преса в день його народження, не хотів навіть давати своїх фотознімок до преси. Його моральна чистота і скромність, його аскетизм у приватнім житті лишаться в памя’ті всіх людей, що знали І. П. Мазепу. Ніколи не нарікав він на тяжкі обставини, гордо і незалежно переносив усі труднощі і удари, що йому не ощадила сувора доля». Панас Феденко, одно партієць і багаторічний товариш.
