110 років тому:
20.04.1914 – у м. Стрий на Львівщині в священичій родині народився Іриней Артемій Цегельський, священник УГКЦ, педагог, музикант, диригент, соліст-скрипаль.
1938 – в один рік закінчив Духовну академію і Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка. У 1939-1941 – артист оркестру Львівського театру опери та балету. З 1942 душпастирював у Стрию і одночасно викладав теорію музики та гру на скрипці у Стрийському філіалі Вищого музичного інституту. З приходом більшовиків, попри безпрецедентні репресії та очевидну небезпеку арешту, в липні 1945 в числі 60 священників УГКЦ підписав лист до голови раднаркому В. Молотова з протестом проти ув’язнення єпископату та переслідування Церкви. У січні 1946 за відмову перейти на московитське православ’я заарештований та на 5 років позбавлений волі в таборах Печори, Воркути, Інти. Після звільнення у 1951 в Томській області розшукав висланих дружину з трьома дітьми; там народився четвертий син. З 1956, повернувшись до Львова, працював солістом у симфонічному оркестрі оперного театру й учителем гри на скрипці в середній школі. Одночасно до кінця життя таємно сповняв священичі обов’язки в катакомбній УГКЦ, готував семінаристів в підпільній семінарії. Помер у Львові 1985.
Зі свідчень старшого сина Андрія:
«Мій прадід о. Михайло був царським в’язнем, мій дід о. Ігнатій був совєтським в’язнем, відсидів 10 років, мій батько о. Артемій був 5 років на Воркуті і 5 років висилки».
«Батько був скрипалем. На Сибірі вимагали робити норму на лісоповалі. Його руки огрубли від фізичної праці. Освоїв баян. Водив піонерський табір під музику пісні «О спомагай нас, Діво Маріє», чим викликав велику радість в українців. Був невправним лісорубом, його прикривали люди з бригади, виконували за нього норму, щоб тільки в лісі на пеньку міг відслужити Літургію. Спільна молитва була для всіх виселенців великим даром».
«Музика була також ключем для можливості євангелізації цілих родин під претекстом навчання дітей урокам гри на музінструментах.»
Зі спогадів доньки:
«Батько, відбувши термін на Воркуті, шукав свою дружину і троє дітей в сибірських лісах, долаючи десятки кілометрів пішки снігами. Знайшов нас в бараку в лісі, в рабочєм посьолке Красний Яр. Ми діти стояли занімілі, коли якийсь чоловік зайшов і притулив до себе плачучу з радості маму. Ми, молодші сестри, забули тата, якого не бачили п’ять років. Він посадив мене на коліна і хотів бавитися як з маленькою дитиною, як то було колись. Мені стало ніяково. Я тільки потім зрозуміла, що ті 5 вкрадених нам років, були роками наших забав, які ніколи не відбулися.
В одному з архівів, в якому зберігалися документи репресій і слідства моїх батьків, майор СБ довго не бажав видати мені для огляду папку з протоколами. Раптом запитав «чи ви мешкали на вул. Франка?». Я сказала «так». А батько ваш Артемій? «так». Довга мовчанка. Тоді вже м’якше. «Він хрестив моїх дітей»».
