100 років тому:
8.02.1923 – у Варшаві православним фанатиком застрелений Георгій Ярошевський, митрополит Варшавський і Холмський Православної Церкви в Польщі, історик Церкви, екзегет. Закінчив Подільську духовну семінарію (1893) та Київську духовну академію (1897), кандидат богослов’я. Залишений при академії професорським стипендіатом. Від 1898 викладач Таврійської духовної семінарії. 1900 прийняв чернечий постриг хіротонізований на священника. Магістр богослов’я (1901), інспектор Могилівської духовної семінарії (1902), архимандрит і ректор Тульської духовної семінарії (з 1903). 1906 висвячений на єпископа Каширського, вікарій Тульської єпархії. Єпископ Прилуцький і вікарій Полтавської єпархії (з 1908), єпископ Ямбурзький і вікарій Петербурзької єпархії (з 1910), ректор Санкт-Петербурзької духовної академії (1910-1913), єпископ Казузький і Боровський (з 1913), єпископ Мінський і Турівський (з 1916). Член Помісного Собору Московитської Церкви (1917), противник запровадження патріаршого устрою РПЦ. Член Всеукраїнського Православного Церковного Собору (1918). Архиєпископ (1918), єпарх Харківський (1919). У грудні 1919 з білою Добровольчою армією емігрував до Сербії, Італії, а 1921 прибув до Польщі.
До Речі Посполитої приїхав на запрошення польського уряду, який вирішив запровадити в державі автокефалію Православної Церкви. На землях Московії Православна Церква переживала складні часи пов’язані з більшовицькими репресіями та підтримуваним ними розколом обновленців у РПЦ. Указом Московського патріарха Тихона (11.10.1921) Ярошевський призначений патріаршим екзархом в Польщі та митрополитом Варшавським (30.01.1922). В тодішній ситуації РПЦ усвідомлювала неминучість отримання автокефалії Православною Церквою в Польщі, проте, поставивши на чолі місцевих церковних структур свого відданого, як їй здавалось, керівника мала намір й надалі контролювати православний сегмент суспільства у відродженій польській державі. Проте несподівано для Москви Ярошевський розпочав здійснювати енергійні заходи для отримання справжньої автокефалії Православної Церкви у Польщі та повного відокремлення православних єпархій на території Речі Посполитої від Московського патріархату. Для цього в 1922 скликав у Почаєві та Варшаві Собори єпископів Польщі, які юридично оформили автокефалію та утворили Синод (промосковськи налаштовані єпископи, які не підтримали автокефалії були позбавлені кафедр).
До Ярошевського на аудієнцію прийшов змосковлений українець, ректор Волинської духовної семінарії, архимандрит Смарагд (у світі – Павло Латишенко) та після двогодинної розмови з вигуком «Вот тебе, палач Православия!» розстріляв митрополита. Народився у с. Тернівка на Вінниччині у священичій сім’ї 1872.
Ця трагічна кончина українця, який вірнопіддано служив чужинецькій імперії, аж врешті вирішив самостійно провадити власну долю та долю своєї пастви є одним з численних характеристичних прикладів загребущої та ненависницької до інших народів сутности московитів. Сама перебуваючи на межі жалюгідного існування та повного знищення в більшовицькій системі Московитська Церква все ж нізащо не могла погодитись на вільне й рівноправне функціонування православних церков в сусідніх народів та інстинктивно намагалась нейтралізувати найменші прояви у них релігійного самоврядування. З іншого боку цей випадок є також добрим свідченням наскільки токсичною є московська пропаганда здатна формувати з інородців фанатиків-яничар готових на наймерзенніші злочини.
