950 років тому:
3.05.1074 – у Києві помер Феодосій Печерський, один із фундаторів чернецтва в Русі, ігумен першого руського монастиря у Києві, святий. Достовірних даних про дату народження та ім’я дане при хрещенні немає – вважається, що прийшов на світ у Василеві, нині м. Васильків на Київщині між 1035 та1038, згідно з іншою версією у 1029. Відомо, що батько був дружинником одного із князів у Василеві. Незабаром батько з сім’єю перебрався до Курська, де став тіуном; Феодосія віддав «навчатися Божественних книг». Підліток швидко опанував грамоту, Святе Письмо, арифметику. Водночас всеціло перейнявся євангельською наукою, щодня брав участь в Літургії та захотів повністю присвятити себе служінню Богові. Коли, маючи 13 років, помер батько ці бажання лише посилилися, проте цьому рішуче противилася матір. Перша спроба втекти з прочанами до Єрусалиму виявилася невдалою – матір наздогнала втікача та силоміць повернула додому. Юнак випікав просфори для храму, попросив коваля викувати йому вериги (залізний ланцюг), якими обмотався навколо пояса і які завдавали ран та болю – так намагався наслідувати страждання Христа. Знову мати позривала вериги та примусила одягнути гарний одяг. Одного разу скориставшись з відсутности в місті матері з купцями вирушив до Києва, де звертався у різні монастирі з проханням прийняти чернечий постриг, проте всюди йому відмовляли. Лише Антоній Печерський, що оселився в печері у с. Берестове поблизу Києва благословив його на монаший постриг, який уділив Никон Великий. За іншою версією повернувся до Василева, два роки прожив у власноруч викопаній печері, а відтак прийшов до Антонія. Нестор Літописець повідомляє, що через 4 роки матір відшукала Феодосія у Києві, просила повернутися додому, проте під впливом палких слів сина сама прийняла чернечий постриг у київському монастирі святого Миколая. Після смерти була похована у дворі Дальніх печер Києво-Печерської лаври.
У 1056-1057 навколо Антонія Печерського згуртувалося вже 12 ченців. Коли перший пресвітер Никон Великий, який постригав новиків, подався до Тмутаракані, то 1059 або 1060 (за іншою версією 1063) новим пресвітером призначено Феодосія. Завдяки пожертвам заможних людей розпочав будівництво наземного монастиря (фактично започаткував тривале формування архітектурного ансамблю лаври). Коли число ченців досягло сотні осіб адаптував для монастиря Студитський статут чернечого життя (укладений св. Теодором Студитом; помер 826), який згодом прийнявся по всіх русько-українських монастирях. Започаткував у монастирі збирання, переписування та написання книг, окремим приписом в статуті зобов’язав ченців у вільний час читати книги, наслідком чого монастир в скорому часі перетворився на просвітницький осередок. 1073 на свято Успіння Пресвятої Богородиці урочисто закладено перший камінь будівництва Успенського собору (за життя преподобного Феодосія завершено фундамент храму). Активно долучався до політичних процесів Київської держави (період боротьби за київський великокняжий стіл між трьома братами Ярославичами), обстоював ідею духовного контролю над світською владою. Був прихильником Ізяслава Ярославича, за що зазнавав дискримінації від Святослава Ярославича. Ці події міжусобної боротьби спричинили також поділ серед ченців, частина яких разом з Антонієм підтримувала Святослава. Після другого вигнання Ізяслава (1073) примирився із Святославом. Феодосію Печерському приписують більше двадцяти творів, що дійшли до наших днів, з яких науковцями доведено його авторство одинадцяти. Ще за життя прославився тим, що за його молитвами відбулося чимало чудес. Вже в ХІ столітті були ікони Антонія та Феодосія Печерських. Згідно заповіту похований у Дальніх печерах у тому одязі, який завжди носив. Питання про канонізацію Феодосія порушив Никон Великий вже на початку свого ігуменства (1078-1088). Для цього Нестор Літописець уклав «Житіє преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського». 1091 мощі Феодосія ексгумовані та перенесені до Успенського собору. 1103 стараннями князя Святополка Ізяславича ім’я Феодосія внесено до загальноруського Синодика, що в ті часи означало канонізацію. 1762 Московитська Православна Церква (РПЦ) привласнила собі українських святих, проголосивши 45 преподобних у Дальніх печерах і 73 у Ближніх «общєрусскімі» святими. Від 1131 мощі преподобного Феодосія Печерського лежали в срібній з позолотою раці, проте 1240 напередодні монголо-татарської навали вони були заховані ченцями й до сьогодні місце їх захоронення є невідомим.
