80 років тому:
3.08.1944 – директива НКДБ УРСР за № 1697/С про створення «конспіративно-розвідувальних груп» із завербованих колишніх вояків УПА та червоних партизан.
Так зване легендоване «націоналістичне» підпілля для провокацій та боротьби з українським національно-визвольним рухом ЧК почало створювати ще на початку 1920-х, а тепер більшовики лише пристосували набутий значний досвід до нових умов. Спецгрупи діяли під виглядом українських повстанців і їх завданням було виявляти та видавати НКВС або ж знищувати правдивих борців з московським окупаційним режимом, а з іншого боку під маркою УПА та підпілля ОУН чинити брутальні злочини проти цивільних людей, чим налаштовувати широкі маси населення проти українських повстанців. Частина учасників «агентурно-бойових груп особливого призначення» отримували завдання проникати в підпілля ОУН та відділи УПА з метою фізичного знищення провідників і командирів, а також інспірації розчарування, незадоволення й розколу в лавах підпільних і повстанських формувань. Агентурно-бойова група (спецгрупа) нараховувала від декількох до 50 провокаторів, які імітували невеликі відділи УПА або боївки СБ. Станом на 20 червня 1945 в Західній Україні діяло 156 спецгруп загальною чисельністю 1783 осіб. Побиття, жорстокі катування та вбивства, зґвалтування, мародерство було звичною практикою спецгруп. У доповідній воєнного прокурора військ МВС Українського округу Г. Кошарського від 15 лютого 1949 першому секретарю ЦК КП(б)У Микиті Хрущову наведено декілька прикладів злочинів спецагентів, а відтак зазначено: «дії так званих спецгруп МДБ носять яскраво виражений бандитський антирадянський характер і, зрозуміло, не можуть бути виправдані ніякими оперативними міркуваннями». Директивою МДБ СРСР № 22 від 25 березня 1949 агентурно-бойові групи реорганізовано та значно скорочена їх кількість, проте зроблено це не з огляду на їх злочинний характер, але через послаблення та згортання збройного опору українським підпіллям, а також з метою підвищення ефективності таких груп шляхом вилучення баласту з якого не було жодної користі. Насправді ж про правдиве ставлення радянського керівництва до членів цих провокаційних груп свідчить їх нагородження медалями та грошове утримання, преміювання путівками на відпочинок, повернення із заслання їхніх близьких. З послабленням національно-визвольної боротьби всередині країни легендоване підпілля все більше почало використовуватися для агентурної гри із закордонними центрами ОУН та іноземними розвідками.
