270 років тому:
26.10.1754 (за іншими даними 1749) – у с. Яреськи на Полтавщині (за іншими даними у м. Глухів) народився Дмитро Трощинський, міністр Московської імперії, сенатор, дійсний таємний радник, меценат української культури. Походив з козацького роду Трощинських, правнук племінника гетьмана Івана Мазепи, гадяцького полковника Степана Трощинського. Закінчив Києво-Могилянську академію. Розпочавши службу канцеляристом Миргородського полку, з часом здобув найвищі посади в імперії – служив у князя Миколи Рєпніна, графа Олександра Безбородька, був статс-секретарем Катерини ІІ (з 1793), відтак Павла І та Олександра І, сенатором (з 1796) членом Державної ради і головним директором поштового відомства (1801-1802), міністром уділів (1802-1806), міністром юстиції і фінансів (1814-1817). Брав участь у змові проти Павла І. Отримав у власність містечко Кагарлик на Київщині та великі земельні володіння на Полтавщині, Київщині та Вороніжчині (близько 70 тисяч десятин землі та понад 6 тисяч закріпачених селян).
1817 вийшов у відставку та оселився у миргородському маєтку у с. Кибинцях, який невдовзі став українським культурним центром – сучасники назвали його «Українськими Атенами». Перебуваючи на високих службових та міністерських посадах, домагався скасування кріпацтва, запровадження в імперії гуманних правових норм життя та захисту прав кожного громадянина, відстоював автономію України та повернення її давніх прав і привілеїв. Був щедрим жертводавцем на українські справи: фінансово допомагав літераторам В. Капністу, В. Гоголю, художнику В. Боровиковському, музиканту А. Веделю, науковцям Я. Маркевичу та В. Ломиковському та багатьом іншим, допомагав бідним козацьким родинам, удовам, сиротам, за що Микола Гоголь назвав його «благодійником України». За його підтримки зросла когорта діячів, які згодом проявили себе в царинах української літератури, мистецтва, науки. Був одним з ініціаторів першого видання «Енеїди» Івана Котляревського (1798). Власним коштом утримував освітній заклад для дітей незаможної шляхти в Полтаві. Своєю енергійною культурницькою діяльністю доволі ефективно протидіяв процесам русифікації освіченої української шляхетської верстви. На думку дослідників був одним з провідних діячів у середовищі українських автономістів, які, зокрема, скориставшись французько-московитською війною (1812) ініціювали формування козацького ополчення Лівобережної України та реалізували цей проєкт, незважаючи на протидію генерал-губернатора України князя Я. Лобанова-Ростовського, який вимагав, щоби ополчення мало «общєруссій» характер.
У Кибинцях влаштував домашній оркестр і театр, для якого кілька творів написав батько Миколи Гоголя – Василь Гоголь-Яновський. Мав величезну бібліотеку, що нараховувала близько 4 тисячі томів, багату та вишукану колекцію зброї, меблів, картин, порецеляни. Збудував церкви у Кибинцях та Кагарлику під Києвом. У Кагарлику насадив парковий ансамбль під назвою «Земна куля в мініатюрі» (1811). Тарас Шевченко називав його «козак-вельможа» В останні роки важко хворів. Помер у с. Кибинці на Полтавщині 1829.
