80 років тому:
22.07.1944 – між селами Почапи та Хильчиці на Львівщині при виході з оточення загинув Дмитро Паліїв, провідний учасник національно-визвольної боротьби першої половини ХХ століття. Навчався в гімназіях Станіслава (нині Івано-Франківськ) та Коломиї. Член Пласту, гімназійної футбольної команди. В гімназії познайомився з майбутньою дружиною Ольгою Ступницькою (одружилися 1925, в шлюбі народилася донька Христина). Записався на студії правничого факультету Львівського університету. У 1914 доброволець Легіону Українських січових стрільців, підхорунжий. Організаційний референт Військового комітету у Львові (10.1918) та один з організаторів Листопадового Зриву 1.11.1918 у Львові. В часі польсько-української війни четар Української галицької армії, ад’ютант військового міністра ЗУНР полковника Дмитра Вітовського (кін. 1918 – поч. 1919), відтак – начального командира УГА генерала М. Тарнавського (1919), секретар Начальної колегії УГА (кін. 1919). Учасник боїв в Центральній Україні, непримиренно виступав проти тимчасових союзів УГА з Добровольчою армією та Червоною армією. Співзасновник Української військової організації (1920), член Начальної команди УВО (поч. 1920-х). Учасник підготовки замаху на керівника Польської держави Ю. Пілсудського (1921). Заарештований у січні 1922, на процесі заявив, що суд некомпетентний його судити, бо «вважаю себе громадянином Західньої Української Народної Республіки і повинуюся українському урядові, що в цей час перебуває на еміґрації». Засуджений на 2,5 років в’язниці. Співзасновник націоналістичної Української партії національної роботи (1923), співредактор (разом з Д. Донцовим і В. Кузьмовичем) її друкованого органу «Заграва» (1923-1924). Головний редактор газети «Новий час» (1923-1933; з перервами). Співзасновник найбільшої політичної партії Західної України – Українського національного демократичного об’єднання (УНДО), голова її ЦК (1925-1933). Посол до Польського сейму (від 1928). Попри те, що був депутатом польського парламенту відбув ув’язнення в польських тюрмах (1930-1933). Після виходу на волю розірвав з УНДО за її угодовську політику з польським окупаційним режимом, співзасновник нової легальної націоналістичної партії – Фронт національної єдности (ФНЄ), голова ФНЄ (1936). Редактор друкованих органів ФНЄ: місячника «Батьківщина» (1934-1939), тижневика «Перемога» та щоденника «Українські вісті» (1935-1939). В часі більшовицької окупації Галичини (1939) виїхав до Генеральної Губернії, розпустив ФНЄ, активно включився в діяльність Українського центрального комітету. Один з ініціаторів створення 14-ї Дивізії зброї СС «Галичина», сотник (майор), політичний радник при командирі дивізії генералові Ф. Фрайтаґу. Попри постійну недовіру та протидію німецьких кураторів наполегливо відстоював український характер військової формації. Начальник персонального відділу дивізії «Галичина», вирішальною мірою долучився до вишколу в старшинських школах кількох сотень кандидатів і в підстаршинських – до 2 тисяч. Стараннями Паліїва сформовано військову одиницю високої бойової вартости, яка попри те, що в боях під Бродами (14-24.07.1944) зазнала велетенських втрат, впродовж 10 днів сама утримувала фронт на своїй ділянці та самостійно (генерал Фрайтаґ самоусунувся від командування) з вцілілими вояками вирвалась з оточення. Останнім Паліїва бачив дивізійник В. Верига між селами Почапи та Хильчиці. Народився у с. Перевозець на Івано-Франківщині у священичій сім’ї 1896.
«Він виступав проти австрофільства, русофільства, полонофільства, радянофільства і вкінці – проти германофільства, бо всі вони були колодами на шляху до будівництва нашої державності. Д. Паліїв старався створити синтез “своєї мудрости”, необхідної при побудові національної державности. Усе своє життя він боровся за здійснення цього ідеалу. Дух його жертовности, лицарська постава, є поважним надбанням нації. Хай святяться у нас такі люди!». Всеволод Іськів.
