100 років тому:
4.02.1924 – у м. Трускавець на Львівщині народилася Дарія Гусяк-«Дарка; Нуся; Чорна», зв’язкова Головного командира УПА Романа Шухевича. Походила з національно свідомої родини: батько очолював місцевий осередок «Сільського господаря», грав у драмгуртку, співав у хорі; близькими родичами матері були відомі діячі ОУН Дмитро Данилишин і Василь Білас, старша сестра Олександра – підпільниця ОУН. Батька заарештували у 1940-му, засудили на 8 років ув’язнення, загинув у концтаборах. Матір засудили на 10 років таборів. Закінчила українську народну школу в Трускавці, торговельну гімназію в Дрогобичі (1943), працювала помічником бухгалтера в Трускавці. Від 1939 виконувала завдання підпілля ОУН, з 1948 член ОУН. У 1946, діставши документи переселенців з Польщі з Мартою Пашківською та мамою організувала хату-криївку у с. Грімне на Львівщині, де взимку 1947 три тижні перебував Роман Шухевич. Від цього часу зв’язкова генерала УПА Шухевича. З розвідувальною метою відвідала Київ, Полтаву та Москву. Освоїла виготовлення фальшивих документів і печаток, навчала цьому ремеслу молодих підпільників. Заарештована на початку березня 1950, згідно заяви Судоплатова при арешті застрелила лейтенанта держбезпеки, за спогадами самої Гусяк не встигла вихопити пістолет та вистрілити. Два роки перебувала під слідством у тюрмах Львова та Києва, на допитах піддавалась тортурам, щоби зізналася також катували її матір. Засуджена на 25 років тюремного ув’язнення. Утримувалася в тюрмах Верхньоуральська (1952) та Володимира (1952-1969), внаслідок протестів Міжнародної амністії та закордонних жіночих організацій переведена в мордовський табір суворого режиму у с. Барашево. Разом з Н. Строкатою, І. Калинець, Н. Світличною, С. Шабатурою та іншими українськими правозахисницями учасниця акцій протестів, голодувань, написання заяв, за що неодноразово каралася карцерами та бараками посиленого режиму. Звільнена у березні 1975 із забороною повертатись у Західну Україну. Поселилась у Волочиську Хмельницької области спільно з соратницею по боротьбі Катериною Зарицькою. Лише після падіння комуністичного режиму у 1995 змогла повернутися до Львова. Член Проводу Конгресу українських націоналістів (1998-2005), засновниця та голова Всеукраїнської ліги українських жінок (1995-2004), співзасновниця Національної ради жінок України. Померла у Львові 2022. Початково похована в родинного гробівці Шухевичів, а вже після відходу до вічности Юрія Шухевича перепохована біля нього на Полі почесних поховань. Дивно чому міська влада не погоджувалася відразу поховати цю мужню жінку на Полі почесних поховань, але вже нехай це буде на їхньому сумлінні та в пам’яті львів’ян.
І ще одна деталь: у 1951 Дарія Гусяк рішенням комісії Особливої наради при МДБ СРСР «осуждена за измену Родине». Нікчемні та глупі окупанти, якраз Батьківщині вона не зрадила, але все життя своє склала на вівтар її свободи та до останнього подиху боролась проти вашої «Родіни», яка для України віками була окупантом та кривавим катом. Врешті усвідомте, що ваша «родіна» – нам не Батьківщина.
