150 років тому:
2.05(20.04).1874 – у Тифлісі на Кавказі народився Борис Модзалевський, генеалог, бібліограф, історик московитської літератури. Брат Вадима Модзалевського. Закінчив Петербурзьку гімназію (1884) та юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету (1898). Працівник Архіву Державної ради, невдовзі писар Канцелярії конференції імператорської Академії наук. Засновник Пушкінського дому (1905). Член-кореспондент Московитської академії наук (1918) та значного числа московитських наукових товариств та архівних комісій. Під його керівництвом зібрано та описано близько двох мільйонів одиниць рукописів московитських письменників, науковців та громадських діячів (особисто зібрав біля 25 тисяч рукописів). Вважається найавторитетнішим дослідником творчости Олександра Пушкіна. Уклав унікальну персональну картотеку діячів культури Московитської імперії ХVІІІ-ХХ століть, в яку увійшло чимало українських діячів (приблизно 165 тисяч карток). Зібрав велетенську бібліотеку (орієнтовно 150 тисяч томів), в яків містилося чимало рідкісних видань. Опублікував 652 історико-біографічні та філологічні праці. Помер у Ленінграді 1928.
Біографія цього направду непересічного українця є наочним прикладом як Москва через розселення «інородців» на теренах неозорої імперії та нав’язування окупованим народам своєї системи освіти не лише позбавляла їх власної національної ідентичности, але й приневолювала еліту цих народів творити «вєлікую русскую культуру». Москва конче потребувала чужі мізки та працьовиті руки, бо істинні великороси були придатні хіба лише для пияцтва та мародерства.
