210 років тому:
9.08.1814 – у м. Львів помер Антін Ангелович, перший митрополит відновленої Галицької митрополії УГКЦ, релігійний, освітній і політичний діяч, ректор Львівського університету. Навчався у Львівському єзуїтському колегіумі. Як здібний юнак за рекомендацією єпископа Лева Шептицького продовжив навчання у щойно відкритій у Відні генеральній духовній семінарії для греко-католиків «Барбареум» (1776-1780), доктор богослов’я (1781). Вільно володів німецькою, французькою, італійською, румунською, польською, латинською, старогрецькою мовами. Повернувся до Львова, хіротонізований на священника (1783). Канонік, перший ректор новозаснованої Греко-католицької генеральної семінарії у Львові (1783-1784, 1787-1796). Професор та завідувач кафедри догматики Львівського університету (1784-1787), ректор університету (1796-1797). Лекції читав українською мовою, працював над розвитком української богословської термінології. Відзначений титулами крилошанина та радника двору, листувався з політичними діячами Австрії та Польщі.
Єпископ Перемиський, Самбірський і Сяноцький (від 1796), адміністратор Львівський (від 1798), адміністратор Холмський (від 1804). Вимогливий в управлінні, намагався впорядкувати занедбане єпархіальне господарство. Разом із однодумцем та сподвижником Михайлом Гарасевичем чинив активні заходи з відновлення Галицької митрополії. Раніше з пропозиціями відновлення митрополичого престолу у Львові до імператриці Марії Терезії звертався єпископ Лев Шептицький (1749-1779), проте втілити їх в життя вдалося владиці Ангеловичу. 1806 цісарем Францом І номінований, а у вересні 1808 інтронізований на митрополита Галицького. В тодішніх умовах, коли давня русько-українська шляхта була в основній масі сполонізована, а нової національної еліти було ще вкрай мало єдиним виходом для українського народу владика Ангелович вважав підтримку Австрії. Натомість польське суспільство пов’язувало свої сподівання на відродження Польщі з Францією. Окрім суто політичних мотивів Ангелович розцінював Наполеона Бонапарта як антихриста. Автор низки антинаполеонівських памфлетів, у яких виступав проти французької революції та ідеї відновлення Речі Посполитої.
У травні 1809 французькі війська вступили в Галичину, а 27 травня польський підрозділ увійшов до Львова. Митрополит відмовився урочисто вітати генерала Александра Рожнецького та скласти присягу на вірність імператорові Наполеону. 1 червня у митрополичих палатах міщани здійснили обшук, а дещо пізніше революціонери пригрозили Ангеловичу трибуналом. Невдовзі розпочалися арешти українських священників, тож митрополиту не залишалося вибору як таємно покинути Львів з наміром перейти угорський кордон. За їх затримання польська тимчасова адміністрація Галичини визначила 5000 золотих ринських винагороди. Владика разом із М. Гарасевичем зуміли добратися до с. Сенечола (нині Сеничів Долинського району), де були схоплені та інтерновані поляками в Стрию. Звільнені після відступу польських військ наприкінці червня 1809. Згодом за вірність австрійській короні Францом І нагороджені орденом св. Леопольда.
Ініціатор заснування греко-католицьких парафій на Буковині (Чернівці, Сучава та інші міста). Хворів подагрою, лікувався мінеральними водами в Угорщині. Власну бібліотеку з 8 тисяч тому передав у дар митрополичій капітулі у Львові. З огляду на заслуги митрополита цісар залишив матері його річну пенсію у 400 флоринів. Похований на Городоцькому цвинтарі м. Львова. В середині 1860-х місця поховання митрополита вже не вдалося відшукати, наприкінці ХІХ століття цвинтар ліквідовано. Народився у с. Гринів на Львівщині в священничій сім’ї 1756.
