130 років тому:
11.02.1894 – у м. Мукачеве на Закарпатті в монастирі помер Анатолій Кралицький (в світі Олександр), ЧСВВ, священник УГКЦ (1858), прозаїк, фольклорист, етнограф, історик, громадський діяч, один із національних будителів Закарпаття. Навчався в монастирських школах та Ужгородській духовній семінарії (закінчив 1856). Значний вплив на Кралицького мав о. Олександр Духнович, завдяки якому вирішив присвятити себе Христу та вступив до монастиря ЧСВВ. Вчитель церковного права та історії і магістр новиків у монастирі Марія-Повч (1858-1865). Секретар Протоігумена Мукачівського монастиря (від 1865), ігумен Мукачівського монастиря (від 1869 до кінця життя). Друкувався у періодиці та різних виданнях Ужгорода, Будапешта, Відня, Львова, Києва, Москви, Санк-Петербурга. Автор понад 400 наукових, публіцистичних і літературних творів, зокрема опублікував чимало пам’яток давнини, етнографічних та фольклорних матеріалів. Підтримував зв’язки з Михайлом Драгомановим, Яковом Головацьким, Іваном Франком, Володимиром Гнатюком, Антоном Будиловичем, Федором Єзберовим, Олексієм Петровим, Корнилом Сушкевичем, Ізмаїлом Срезневським, Михайлом Раєвським, Богданом Дідицьким, Андрієм Дешком.
Сьогодні ідеологи приховано-промосковського русинського руху на Закарпатті безуспішно намагаються ідентифікувати Кралицького як «русинського» письменника. Проте вчений послідовно відстоював переконання про єдність закарпатських русинів-українців із українцями усіх інших українських етнічних земель: «Ми з роду, крові, назви – русини, потомки тих батьків, котрим полюбилося покинути Наддністрянські степи і переселитись з мадярами на сю сторону Карпатів; наші батьки зброєю в союзі з мадярами добилися теперішнього гнізда… Ми потомки тих 40.000 новгородських русинів, котрими безсмертної пам’яті князь наш Феодор Коріятович біля року 1360 заселив Мукачево… Ми сім’я преславної України і незабутнього Запоріжжя». Попри очевидні для сучасного дослідника історичні блуди автора, все ж очевидним є його українська самоідентифікація. Його виразне русино-українство та активний опір угорській асиміліційній політиці у 1885 стали на перешкоді обійняти уряд протоігумена оо. Василіан Мукачівської, Пряшівської та Самошуйварської єпархій. Тоді угорська преса звинувачувала Кралицького в «панславізмі» та «ворожому ставленні до батьківщини», через що відмовився від обрання на протоігумена. Також обстоював думку, що християнство закарпатських українців започатковане Володимировим хрещенням України-Руси (988), а не слов’янськими просвітителями Кирилом та Методієм. Проте під впливом ідей романтичного панславізму та декларативних гасел русофільської літератури на письмі користувався язичієм, яке розцінював як середник досягнення «слов’янської єдности». Народився у с. Вишні Чабини у Словаччині в сім’ї священника 1835.
