110 років тому:
30-50-і рр. минулого століття несподівано виявили, в здавалось вже остаточно знищеного народу, величезну кількість людей готових без ввагання платити своїм життям за волю України. До визначних постатей цієї доби без сумніву належить Катерина Зарицька.
Народилася 3.11.1914 у Львові в патріотичній родині відомого українського математика Мирона Зарицького. У 1930, під час навчання в гімназії сестер Василіянок, вступила до лав «Юнацтва» ОУН. Учасниця масових акцій учнівської молоді, допомоги політв’язням. З 1932 член ОУН, член розвідувальної дівочої групи, яка готувала ґрунт для експропріаційних і терористичних акцій організації.
У 1932-34 роках навчалася у Львівській політехніці. 1934 забезпечувала перехід в Чехо-Словаччину Гриця Мацейка, виконавця вироку на міністра внутрішніх справ Польщі, запеклого польського шовініста Б. Пєрацького, за що засуджена на 8 років тюрми. Відбувала покарання в Чорткові і в Станіславі, де познайомилася зі майбутнім чоловіком Михайлом Сорокою. Підтримувати контакти з ним та іншими політв’язнями нерідко допомагали кримінальники за винагороду, а той безкоштовно.
З початком Другої світової війни у 1939 Зарицька і Сорока вийшли на волю та незабаром одружилися. На початку 1940 органи НКВД заарештовують Зарицьку. Коли її виводили з помешканя один з чекістів грубо штовхнув вагітну Катерину, на що Михайло різко відреагував. Коли виявилось, що вони були подружжям разом з Катериною заарештовули і Михайла. Більше вони не побачились. І лише через десятки років, вже після смерти змогли знову злучитись в одній могилі. Сороку засудили на 8 років таборів і вивезли зі Львова. В тюрмі у вересні 1940 р. Катерина народила сина Богдана, а її матері дивом вдалося забрати внука. Згодом він став відомим львівським графіком.
З початком війни 1941 в’язні розбили тюремні брами на Бриґідках і Зарицькій вдалося вирватися на волю. З перших днів німецької окупації організатор жіночого юнацтва, одночасно вчиться на фахових курсах Львівської політехніки. З 1944 організатор і голова Червоного Хреста, який опікувався пораненими повстанцями. Одного разу в селі випадково потрапила під облаву і була вивезена разом з іншими до районної КПУ. Її жорстоко катували вимагаючи зізнань, навіть не підозрюючи ким була насправді. Коли знепритомніла садисти вийшли гадаючи що не скоро прийде до свідомості. Опритомнівши вона через вікно зсунулася на землю і попростувала в поле. Її, в крові і побоях, зустрів селянин, який здогадавшись що бачить підпільницю сховав в селі. Ввечері підпільники забрали Катерину до лісу.
У 1947, коли Зарицьку заарештовували в Ходорові на вокзалі, чекісти вже знали хто перед ними. Побачивши небезпеку вона вистрелила в агента і почала втікати. Та отримавши сильний удар по голові, і відчувши, що втрачає свідомість розкусила ампулу з отрутою. Отруту вдалося нейтралізувати. Доки Зарицька опритомніла її сфотографували. На світлині мала вигляд мерця, тож коли фото потрапило в підпілля всі були переконані, що вона вбита. З приводу її смерти в нелегальній газеті був надрукований некролог.
Довгих 5 років Зарицьку катували в слідчій тюрмі Львова і Києва, домагаючись необхідних зізнань. Та все було марним. Після 5-ти річного слідства ОСО засудив її на 25 років тюремного ув’язнення. Згідно приписів допровадити Зарицьку до місця ув’язнення мали в суворій ізоляції. В зв’язку з цим конвоїри були поставлені в скрутне становище, бо не на кожній пересилці були одиночні камери.
Хрущовська відлига Зарицькій нічого не принесла, хіба лиш за тим винятком, що їй дозволили листуватися з чоловіком. Тяжка праця настільки підірвала здоров’я, що вже в таборі вона отримала третю групу інвалідности. Їй дещо “зменшили” норму проте працювати була змушена до кінця ув’язнення.
Звільнили К. Зарицьку у 1972, проте повернутись до Галичини заборонили. У Волочиську де вона поселилася людей, що брали її на квартиру постійно залякували, через що часто доводилося переїздити з одного помешкання на інше.
Завершила свій хресний шлях 1986 лише декілька років не доживши до воскресіння України, якій до останнього подиху віддала все своє життя. 1990 перезахоронена на Личаківському цвинтарі у Львові а 1991 біля неї перезахоронено прах її чоловіка – довголітнього політв’язня мордовських таборів.
