Здорові громадяни непотрібні лише хворій владі
Колись наші аптеки пахли травами і корінням, які рятували здоров’я, а інколи й життя українцям. На жаль, ці запахи давно вивітрилися звідтіля, поступившись «медичному прогресу» та «хімічному синтезу». Разом з ними вивітрилося і знання про те, що є безліч трав, квітів і плодів цілющих рослин, які є прекрасними замінниками, а часто і кращими альтернативами, ніж розрекламовані і дорогі вироби фармацевтичної промисловості. На щастя, не всі знання пропали, їх зберігають окремі талановиті цілителі, українські травознаї. На жаль, часто їм доводиться витримувати протистояння з владою. Практично з кожною. Котра, чи то як колишня, радянська, керувалася ідеологічними мотивами, чи то як теперішня – фінансовими інтересами фармацевтичної промисловості, тобто, інтересами власних кишень.
Сьогодні мова йтиме про уродженця Житомирщини Анатолія Потопальського. Кандидат медичних наук, доцент, директор Інституту оздоровлення і відродження народів України та Благодійного фонду «Небодарний цілитель», завідувач лабораторією модифікації структури біологічно активних речовин Інституту молекулярної біології і генетики Національної академії наук України. Саме там понад тридцять років займаються дуже важливим та перспективним для майбутнього людства напрямом ‒ молекулярно-генетичним оздоровленням людини і навколишнього середовища. Створено цілий комплекс лікувальних засобів від важких хвороб (людей, тварин, птахів, бджіл, риб, а також рослин), які не мають аналогів у світовій практиці. На основі розробленої А. Потопальським технології безвекторної передачі спадкової інформації створено понад два десятки принципово нових оригінальних видів, форм і сортів злаків, фруктових та овочевих рослин. Вони не хворіють, невибагливі, дають значно вищі, ніж звичайні сорти, врожаї на пісних, засолених грунтах, у засушливих умовах, а, окрім того, ще й покращують стан довкілля. Серед цих дивовиж, наприклад, найбільший чи то овоч, чи то фрукт ‒ кавбуз (гібрид кавуна і гарбуза), що має високий вміст фруктози, каротину, багато інших поживних речовин, крім того, чудові смакові якості.
Вчений створив також комплекс лікувально-оздоровчих фіточаїв на основі чистотілу у поєднанні з іншими цілющими рослинами. Окрім позитивного впливу на імунітет, серцево-судинну та інші системи людського організму, вони мають особливе значення у попередженні та лікуванні доброякісних та злоякісних пухлин, а також таких системних захворювань як поліартрит, туберкульозний вовчак, розсіяний склероз.
Ідея створення препарату проти раку не давала спокою Анатолію Потопальському ще з тих часів, коли працював фельдшером у селі. Згодом, вже молодому досліднику поталанило створити оригінальний протипухлинний препарат. Назвав його «амітозин» («а» – проти, «мітоз» – поділ клітин). При Львівському медінституті було створено спеціальну лабораторію, на місцевому фармацевтичному підприємстві налагодили виробництво препарату для клінічних досліджень. Він чудово доводив свою ефективність та нетоксичність.
У 1969 році «спосіб отримання сполук тіофосфаміду з алкалоїдами чистотілу великого» було запатентовано, і, після проведених клінічних досліджень, рекомендовано для лікування хворих. Однак тоді розробка протиракових та противірусних препаратів в СРСР відбувалася в умовах суворої таємності. І у реєстрації препарату в Москві відмовили.
Тим не менше, амітозин врятував життя не одному пацієнтові. Проте одному з них, редакторові польського католицького видання, судилося зіграти негативну роль у подальшій долі амітозину, хоча діяв чоловік з найкращими намірами. Про своє одужання він повідомив у двох польських періодичних виданнях, ілюструючи текст фотознімками. Посипалися пропозиції та запити з різних країн. Поляк вирішив особисто переконати міністра охорони здоров’я УРСР в ефективності препарату, навіть виставив у міністерській приймальні свої статті та фотографії. Однак гостя з Польщі рішуче випровадили з установи. А того ж дня у робочих кабінетах Потопальського і тих, хто з ним працював, провели обшук, вилучивши все, що містило бодай згадку про амітози. Декого попередили про «невідповідність», інші звільнилися самі.
У середині 70-х років один з наукових колег Потопальського, інженер-електронник Василь Новицький, одружившись з австрійкою, емігрував до Відня. Там він створив приватний інститут раку і налагодив виробництво препарату під назвою «Україн». Закордонний аналог амітозину вважається менш ефективним. Проте був швидко зареєстрований в Україні. Натомість пропозицію Потопальського про одночасне затвердження обох варіантів препарату медичне начальство проігнорувало. Водночас призначили (без будь-якого фінансування) додаткові клінічні випробування амітозину, які були успішно проведені автором у 1999 – 2001 рр. Препарат був рекомендований для широкого застосування у медицині, як протипухлинний, імуномодулюючий і противірусний засіб. І все, далі – мовчанка.
Анатолій Потопальський – людина року-1996 за версією Американського біографічного інституту, у 2006 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений винахідник України». Його біографія включена у мiжнародне видання «500 лідерів впливу» (США, 1994 р.). Кілька років тому закордонні колеги висунули групу українських учених, які розробили амітозин, ‒ Анатолія Потопальського, Василя Новицького та львівського хіміка Марію Олієвську на здобуття Нобелівської премії. Правда, тоді міжнародної нагороди була удостоєна інша робота. Однак існує думка, що синтез амітозину ‒ відкриття епохальне, і визнання досягнення українських учених – лише питання часу.
Але тисячі українців так і не дочекалися рятівних ліків. Дозволений зарубіжний аналог «Україн» надзвичайно дорогий (10-15 тисяч доларів за один повний курс лікування, а їх повинно бути не менше трьох), тоді як амітозин значно ефективніший і дешевший. Натомість уряд вперто закуповує те, що менш ефективне для пацієнтів, дорожче для бюджету і вигідніше для тих, хто отримує свої прибутки при державних закупівлях. Не варто запитувати, доки чиновники таке собі дозволятимуть? Варто спитати самих себе – доки ми терпітимемо таку хвору владу і таких чиновників?
Юлій Хвещук
