ЗАТЯГУЄТЬСЯ КІНЦЕВА МЕТА-ВИЗНАННЯ АВТОКЕФАЛІЇ УКРАЇНСЬКІЙ ЦЕРКВІ
Урочисте святкування ювілею 1030-річчя Хрещення Русі-України наближається поступенно до фінального завершення. В кінці Константинопольська церква взяла на себе ініціативу відновити єдність православних віруючих України з кінцевою метою надати українській церкві автокефалію. Про це йдеться у посланні Вселенського патріарха Варфоломія, яке передав Президенту України Петру Порошенку в Києві митрополит Гальський Еммануїл, повідомляє прес-служба глави держави. У послані Вселенського патріарха наголошено: “Визнаючи високу відповідальні Константинопольської церкви, яка ніколи не мирилася із незаконними і неканонічними ситуаціями, які потрясали природне функціонування православної церкви, і в ці відповідальні часи вона взяла на себе ініціативу відновити єдність православних віруючих України з кінцевою ціллю дарувати українській церкві автокефалію”. Глава держави подякував за такий важливий сигнал та зазначив, що Україна сподівається на рішення про надання Томосу. “Це історичний момент не лише для України і української церкви повернутися в лоно Церкви-Матері”, – наголосив Президент України – П.Порошенко. Нагадаємо, що Вселенський патріарх в своєму посланні президентові України Петрові Порошенко заявив, що Україна не є канонічною територією російської православної церкви. Про це широко коментується у світовій пресі. Від того часу, як Київська Русь прийняла християнство. Ця історична подія поклала початок нової епохи, коли була створена Київська держава й утвердилася національна духовна традиція. Після чергової зустрічі у квітні 2018 р. Президента України Петра Порошенка з Вселенським патріархом Варфоломієм, ця зустріч була підкріплена зверненням ієрархів Української православної церкви Київського патріархату, а також Української автокефальної православної церкви з проханням про надання Томосу про автокефалію православної церкви в Україні. 19 квітня 2018 року Парламент України підтримав це звернення Президента, а 22 квітня 2018 року Священний Синод Вселенського патріархату видав комюніке, в якому зазначив, що Синод прийняв ці звернення української релігійної та світської влади до розгляду. Тому все засвідчує про те, що ювілейні цьогорічні відзначення 1030-річчя Хрещення стануть своєрідним завершенням сподівань щодо готовності українського суспільства і держави діяти в єдиному напрямку, об’єднуватися навколо спільних ідей та реалізовувати їх до повного завершення.
Звичайно проти цієї ініціятиви різко виступає Московський Патріярхат на чолі з Кірілом, який боїться втратити свої впливи на Україні. В цій справі наймогутніше вдарив Москву, Синод Вселенського Патріарха, де однозначно і правдиво сказано, що Московія не має жодного стосунку до Хрещення Русі-України. Хрещення 988 року відбулося України-Русі її князем Володимиром. Про це написав у соцмережі відомий аналітик Джон Сміт, як передає “Патріоти України”. Далі мовою оригіналу: «Член Синода Вселенского Патриархата заявил россиянам, что их церковь – не мать, и даже не ровня, а дочь украинской церкви. Это перепечатали все наши сми.
Но еще он сделал важное историческое разъяснение, которое померкло за основным посылом, хотя оно не менее важно: “Знаєте, що християнізація (хрещення) Русі (росів), не росіян, бо як відомо, Київська Русь – це інше, тобто сьогоднішніх українців, відбулася при Володимирі…” Важный религиозный лидер мира публично разгромил ключевой камень в идентичности нашего врага. Зазаначається також, що «вся внутренняя и внешняя политика Кремля строится на бреднях про “Русь равно Россия”. Кремль ассимилирует захваченные им народы вот в этих так называемых “русских”. Всю эту эрзю, мерю, чухну, вепсов, калмыков, бурятов, татар, пермяков и прочих денационализируют и переплавляют в безродных дворнях родства не помнящих, чью прошивку стерли и залили новую с бреднями о происхождении всех этих угро-финнов и узкоглазых азиатских “русичей” якобы из нашей Руси. В школах им преподают ересь вместо истории с агитками о происхождении из Руси на языке на основе искусственного церковно-славянского эсперанто. Так вот эта цитата высокого религиозного лидера подтвердила то, что мы в Украине и так знали: что наши враги не имеют никакого отношения к нашей Руси. А что же остается, если убрать их якобы русское происхождение? А остается мерзкий урод выпавший из Золотой Орды. Искусственно сшитое образование из кучи разных народов, которых насильно удерживают в одной тюрьме народов, и чтобы они не разбегались, обманом лепят в “новую историческую общность”.Но как только обман открывается, как только граждане россии это осознают, игре Кремля придет конец. Вот почему проглотили тихо эту цитату епископа Элпидофора и не дали на нее грозного разоблачения. Хотя лишь недавно Порошенко сказал то же самое один в один в Сербии и его слова они бросились громко опровергать.А вот слова Элпидофора буквально через два дня – нет. И это тоже интересно.
Ибо Элпидофор – член Синода Константинополя. Из Константинополя пришло православие в Восточную Европу. Кому как не Константинополю знать нюансы истории? Нет никого более экспертного и незаангажированного. И эксперт свою резолюцию вынес. Потому мокше остается только ее замалчивать. А наружу они будут еще более усиленно выпячивать фильмы Викинг про древних выдуманных “русичей”, ставить посреди Москвы памятники нашему князю Володимѣру (только так в летописях), закажут Церетели лепить шизофренические “Аллеи правителей России” со статуями нашей киевской княгини Ольги, князя Олега, князя Володимѣра и князя Ярослава, которые никогда не были на московских болотах. А путин будет дальше позориться перед французами, пытаясь примазаться к французской королеве украинке Анне Ярославне. Этот период истории это краеугольный камень их идентичности. Основа этой злобной породы безродных дворняг выведенных с одной целью: служить кремлю. Выбей его и вся эта разношерстная россия разбежиться как стая тараканов на свету. И Украина уже нанесла удары в эту конструкцию. Будем продолжать)». Зрозуміло, коли народ, більшість вірян якого є православною, здобуває державність, він претендує, щоб церква була названа відповідно до держави – так, як це відбулося у Грузії, Румунії, Сербії чи Греції», – наголошує Єленський. Церква завжди соює духовно народ і служить від середини об’єднуючим чинником нації. Сама дата 1030-та річниця хрещення Київської Руси-України свідчить, що наша країна має давні коріння не тільки християнських традицій, а й державотворення. Тому війна, яку розв’язала Росія проти України, якраз точиться не лише за повернення собі геополітичної ваги, а й за історичний спадок України, який Кремль, так само як і території, намагається привласнити собі. Аналогічна боротьба триває і на релігійному напрямку. Тут Росія має свої важелі впливу у вигляді Української православної церкви Московського патріархату. Інша частина українського православ’я, яка є значно більшою, а це Українська православна церква Київського патріархату і Українська автокефальна православна церква, поки не визнана світовим православ’ям. Маємо надію, що найближчим часом в цій ділянці історія остаточно зміниться.
Якось московія погубилася в датах, вона щойно з’явилась в 1147-му році. І коли вони минулого року святкували 870-ліття заснування Москви, то фактично визнали, що під час хрещення Русі їх взагалі ще не існувало. То ж яке відношення можуть вони мати до хрещення, до Володимира, взагалі до всієї Русі-України? В літописах сказано, що коли Новгородський єпископ їхав до Києва, то їхав він на Русь. Тобто з Новгорода на Русь, а це значить, що Новгород — це не Русь. Так само це торкалось суздальського архімандрита. Тобто всі вони прийняли християнство від Русі. І з цього треба виходити. Коли Русь-Україна прийняла християнство, то вона просвітила не лише наш народ — русів, а стала займатися просвітництвом і інших народів. Одже надання Українській Церкві пьомісності, це прямо життєва необхідність. Події останніх років – війна на сході України та анексія Криму – підтверджують справедливість цього висновку. Канал російського духовного впливу на мешканців України залишається відкритим. Всі держави свого часу надзвичайно уважно ставилися до питання духовної безпеки. Як тільки вони отримували політичну незалежність, одразу ставилося питання автокефалії Православної Церкви. В Україні опір самостійності Православної Церкви ставить Москва. Вона організує так звані ,,Хресті оплачувані походи’’, займається агентурою і прямо провадить диверсію серед вірних. Оскільки Україна не має Помісної Церкви, Московська Патріярхія проголошує Україну своєю „канонічною територією“, що не відповідає дійсності і про це є кілька спеціяльних заяв Константинопольських патріярхів. Москва говорить, що ідея автокефалії – це ідея часів незалежности України. Насправді ідею помісности (автокефалії) Київської митрополії сформулював Митрополит Іларіон Київський ще в ХІ ст. Але ідея Іларіона не змогла втілитися у життя, оскільки українці так і не вибороли свою державність у традиційному розумінні незалежність.
Сьогодні це життєва необхідність, для умова дальшого розвитку України як цілісної держави. Помісна Церква стане тим дороговсказом релігійної досконалости в засадах моралі і етики та повною синтезою суспільства. Відомо, що при будові держави і її закріпленню, церква завжди відгравала і відіграє одну з нагголовніших роль, а часто з державою ідентифікується. Своїми моральними догмами вона споює маси зі середини й настроює їх психічно для інтерпретації свіцьких законів. Без цієї моральної пітримки церкви – свіцька влада все є безрадною. Національні почування були завжди тим ланцюгом, який приковував церкву до її духовно-земних завдань. Одже відоме твердження Нація без релігії гине, а церква мусить служити нації. Церква разом з релігійними почуттями підсилює вірних національним змістом, удосконалюючи народ. Віра міститься не в голих словах, тільки в силі, що ці слова лучить. Помісна Церква буде протидією тотальній русифікації та неустанних агресій зі сторони Росії. Вона стане платформою виконання заповіді Божої про любов до ближніх та співгромадян держави. Тому признання Українській православній церкві Автокефелії це потреба з самих небес. Недаром кажуть, так як віра без конкретних діл мертва, так святим ділом буде остаточне завершення Автокефалії Української православної церкви для загального добра народу.
