З моїх буднів – перші чотири дні знов в Україні

Пройшло майже два роки від останнього візиту, з жовтня 2019 року. Дещо змінилося на краще (хоча для мене з американськими доларами це навпаки), але інші будні на гірше. Найбільшим позитивом це здається скріплення української гривні. Правда, я не економіст і тому не знаю чи це завдяки економіці чи це просто маніпуляції Національного Банку України. Одначе відчутно і видно у загальному, що на вулицях Києва не проявляється велика бідність хоча вона мабуть не відсутня по домах бо ціни продуктів відносно високі навіть при сильній гривні.

Княжий город готується до відмічення тридцять років незалежності. Репетиції військового параду на Хрещатику та у повітрі видні та чутні по цілому Києві. На Михайлівській площі репетиція музичного концерту. Овертура опери “Тарас Бульба” звучить по бічних вулицях Михайлівського собору. Правда рух на вулицях задержаний і прохожим далеко легше проходити. Водіям це мусить бути одним жахом.

У Києві бодай, (поки що я тільки у Києві), існують дві пандемії до великої міри у наслідку звичайної зухвалої чи недбалої поведінки населення, а також у відсутності щеплення. Одна відома як казав Святіший Філарет, хіба трохи не дуже то точно, прийшла від Бога, щоби скріпити нашу віру, бо хворі повертаються до Бога.  Не знаю чи така інтерпретація вірна бо як довго я слухаю Патріарха Філарета, він завжди про Страшний Суд або Кару Божу. Це більш притаманне Філарету. У Соборі Св. Володимира у неділю моляться далеко менше ніж у минулому, і трохи більше половини не керуються написом при дверях про обов’язкове користування маскою.

І не дивно бо саме духовенство, хоча зобов’язане до послуху, не слухає.

Велика частина тих порушників це просто прохожі чи туристи, або люди дуже ділові, які навіть у неділю святу не мають багато часу і тому прибігають до церкви тільки на кілька хвилин, запалити одну чи дві свічки і піти за своїми ділами.

Подібно на прийнятті у готелю Інтерконтинентол для Патріарха Вселенського Варфоломея. Тим більше, там поважні гості, з великою дозою самопевності, що вони захищені від пандемії своїми позиціями чи маєтками. Сам захід з Патріархом не дуже то мудрий, влаштували прийняття, подали напій, Патріарх появився годину пізніше, йому вручають звання doctor causa honoris КМА, ті що вручають говорять до безмірності, а приходить час йому говорити, то обмежують його до кількох слів по англійському, а переклад по українському перекладачки йде далеко  довше у повному тексті.

От коли б Патріарх говорив по москальському, йому мабуть дозволили б говорити далеко довше, бо всі його зрозуміли б. Його слухали з більшою увагою, але тільки ті, котрі не були під впливом напоїв. Він правда нічого нового не сказав. Говорив про мир, єднання, про натуру, про довкілля, але сама його присутність на святі тридцять років незалежності, це велика подія і далеко не належить до буднів, але мабуть не достатньо використалась.

Інша пандемія, вже зовсім людська, бо навіть Святіший Філарет не може списати її як покарання Боже. А це прийшов не менш страшний, але духовний вірус москальщення. Переважаюча більшість Києва сьогодні розмовляє передусім на москальській мові. Це відчутно у магазинах, метро, навіть у державних структурах, у церкві.  Питався я чим це пояснити. Чи не наїхали донецькі? Відчутно що не приїждали діаспорчани або вагалі обмаль туристів? Багато відповіли на мій запит: а яка різниця. Місцеві особи, котрі розмовляють по українському, не звертають на це увагу, мабуть тому що все понімають по русски. Один продавець сказав мені: ви перший за два роки який звернув мою увагу, зрештою я можу розмовляти і по українському, але дивіться є Швайцарія яка розмовляє чотирьма мовами. Моя відповідь що наша мова це основа нашої культури та національності, що наша також і політична основа та вкінці Швайцарія добре політично захищена своїм невтралітетом бо вона не межує з москалями.

У магазині Цитрус почистили мій компютер та перевели усе на москальську мову. Я повернувся скаржитись.

Натомість погода у Києва прекрасна, немає духоти, горячі, і дощу. Київ зелений і прекрасний по природі. І люди увічливі.  Варто було приїхати тільки задля погоди і красоти. А тут ще багато іншого. Княжий город готується до відзначення тридцять років незалежної держави і це все майже без маски та з москальським язиком. На фронті гинуть українські воїни з ворогом який давно приніс цю другу пандемію московщення. Дійсно країна чудес! Але вона наша єдина кажуть написи по цілому Києві.

23 серпня 2021 Аскольд С. Лозинський